Синявка та Городище. Велопрогулянка Менщиною
Продовжу розповідь про свої вело-травневі вихідні. Минулого разу писала про Степанівку, а цього разу розповім про те, як я їздила до інших сусідніх сіл — Синявки та Городища.
На Синявку рушили польовою дорогою з Волосківців. На диво навкруги виявилося дуже красиво, яскраво зеленіє озимина та чорніють велетенські насипи нових насаджень.
Якщо спробувати зняти їх під певним ракурсом, то виходить щось незвичайне і трохи фантастичне.
На полі страшенний вітер, моє волосся живе окремим життям)))
Поля дуже гарні, якщо зняти крупним планом, то навіть важко здогадатися, що це наші рідні українські пейзажі.
Дорога просто чудова, оскільки дощу давно не було, утворилися купи пилу, в якому велосипед добряче буксує, але я не здаюся)))))
А от добрив для нового урожаю не шкодують, ними не те що поле усипано, а вся дорога.
А ось і перші хати з’явилися.
Село Синявка досить таки велике і колись було досить багате, свого часу тут діяло два цегельні заводи, саме із їхньої цегли було споруджено земську школу у Степанівці.
До мене спочатку не дійшло, ніяк не могла розшифрувати оті Х і Д, а все виявилося дуже просто))))
Територія школи.
А ось і сама будівля навчального закладу — гарна, двоповерхова і звісно ж із власної цегли, збудована десь 1900 роках.
Навпроти Покровська церква, збудована у 1706 році, але сучасного вигляду набула вже після перебудови у 1775. Цікаво, що у селі було аж три дерев’яні церкви, вціліла тільки одна — Покровська і за іронією долі найстаріша. Територія церкви огороджена парканом. Я спочатку думала, що мені не вдасться потрапити за огорожу, але таки пощастило. На території храму обрізав гілки місцевий чоловік, то він мене і пустив на подвір’я.
Це ще одна церква у стилі козацького бароко, тризрубна і триверха. Кажуть, що при будівництві святині за взірець було взято Миколаївську церкву у сусідньому селі Городище, ту, яка зараз перевезена до київського Пирогово.
Дзвіниці у церкви немає, тому дзвони просто розміщені поряд.
Прибудови з трьох боків з’явилися вже у ХІХ столітті.
Вважається, що Покровський храм дуже добре зберігся у первісному вигляді.
Особисто мені церква сподобалася, вона в хорошому стані, територія навколо доглянута та охайна, скрізь посаджено квіти, про могили на цвинтарі теж дбають.
Привернули увагу крильце незвичної форми та двері.
На території навіть пожежний щит встановлено, вперше таке бачу, за що особливий респект. В порівнянні Волосківська та Степанівські церкви відпочивають.
Ще мені сподобалося дерев’яне різьблене і віконце у формі хреста.
Всередині храму збереглися розписи, а також бронзова урочиста люстра.
На церковному кладовищі знаходиться могила відомого українського кобзаря Петра Федоровича Ткаченко-Глашко.
Вже йдучи назад розговорилася з тим чоловіком, він розповів дещо цікаве про школу.
Виявляється при будівництві школи граф Мусін-Пушкін, який вважався одним з найбільших землевласників в районі і йому під Стольним належало понад тисячу гектар землі, для перекриття привіз металеві рельси з Низківки, де в той час будували залізницю. Тому кажуть, що будівля школи збудована навіки. До того ж минулого року за підтримки Ляшка у ній поміняли вікна на металопластикові, щоправда це дещо змінило її вигляд — осучаснило.
При школі працює краєзнавчий музей.
Виявилося, що в селі на той час діяла ще й парафіяльна школа, що знаходилась в центрі села, теж збудована із місцевої цегли. Але наразі будівля закинута, проте за підказками чоловіка я її таки знайшла.
Про те, що Синявка була досить розвиненим селом свідчить і той факт, що саме тут у 1899 році відкрилася одна з найперших бібліотек Чернігівщини.
Центр Синявки — велика площа з крамничками, багато з яких, як мені здалося, вже не працюють.
Залишаємо свій транспорт на парковці)))))
Людей майже не видно, а якщо хтось і з’являється, то на людину з фотоапаратом дивиться як на динозавра)))))
У затінку між дерев колись стояв Ленін, наразі залишився лише постамент.
Трохи далі пам’ятник загиблим жителям села у Другій світовій війні
Поховання дев’яти невідомих солдат та учасника революції 1917 року.
А оце будівля парафіальної школи, колись напевно була гарна. Зараз все в страшенному занепаді, село вимирає, якось сумно, особливо після спілкування з місцевим чоловіком(((((
Рушаю далі трасою на Городище, по дорозі зустрічаю місцевих крутих хлопців на мотоблоці))))
Дорога довга, робить віражі, село теж досить розтягнуте. А ось Городище, а сонце починає потроху сідати, часу вже не так і багато залишається, бо ще ж треба встигнути повернутися додому.
В центрі села неподалік від річки Дягова, поряд з цегляним клубом знаходиться Михайлівська церква. Збудували її у 1880 році у, як пишуть, у стилі провінційної еклектичної архітектури. Але, як на мене, то виглядає вона нічого, до того ж недавно храм відремонтували — поміняли вікна та перекриття на даху. Декілька років тому у баню влучила блискавка і церква загорілася, саме тому зверху тепер її прикрашають не дерев’яні дошки, а пластикова вагонка, але то майже зовсім не помітно))))
В променях сонця, що сідає, Михайлівська церква взагалі красуня)))
До 2016 року у Городищі була ще одна дерев’яна церква, яка вважалася найстаршою в районі і саме її брали за взірець для будівництва Синявської Покровської — Миколаївська церква. Збудована у 1763 році у стилі українського козацького бароко, тризрубна та трьохбанна. До недавнього часу церква знаходилася в жахливому стані — була закинута та заросла бур’янами. Але оскільки храм дійсно є пам’яткою дерев’яної архітектури, то у 2016 році його розібрали і перевезли до київського музею Пирогово. Все що залишилося від Миколаївської церкви у Городищі — це залишки фундаменту. Але в мене вже не було часу їх розшукувати, бо сонце невпинно наближалося до небокраю і мені потрібно було повертатися, бо було б як у тій дитячій оповідці про мурах «Солнышко скроется, муравейник закроется».
Тож знаходжу вірний поворот і виїжджаю на польову дорогу, що веде мене прямісінько до села Волосківці.
На околиці Городища ставок, на декілька хвилин зупинилася насолодитися заходом сонця, фантастичні кольори))))
А далі повз колишній хутір Дрижака із старезною липою до залишків колишньої ферми. Дещо з приміщень взяли в оренду і використовують, а дещо стоїть і руйнується. Зате тут можна знайти шикарні місця для фотосесії, все як я люблю)))))
Як результат подолано майже вісімнадцять кілометрів.
Наступного разу спробую відвідати ще декілька сусідніх сіл.
Досліджуйте світ навколо вас.