Максимець — полонина Боярин (день перший)

11.05.2017 · Путешествия · Комментариев нет

На перші травневі я таки вибралася в Карпати. Це та мандрівка в яку збиралася ще минулої осені, але тоді хвороба поламала всі плани. Цього разу ніби-то нічого не стояло на заваді, квитки я мала, із спорядженням допомогли добрі люди, все було сплановано та розписано маршрут по днях. Окрема подяка всім тим, хто забезпечив мене всім необхідним — спальником, рюкзаком, наметом, ліхтариком та трекінговими палицями, без них моя б подорож була неможливою.


За планом ми мали з Максимця піднятися на полонину Боярин, зварити там бограч. Вже склалася така традиція, що туристи три рази на рік — на день туризму, день гір та весною, збираються в обраному місці та варять бограч, а потім за бажанням розходяться по маршрутам. Приєднатися до цього дійства може кожен охочий. Далі ми мали перейти на полонину Рущина, потім через Сивулі до перевалу Боревка, гору Ігровець та Високу на хребет Матагів, ночівля в притулку і фініш в Осмолоді, але ряд обставин вніс деякі корективи, та про те пізніше.
Отже я була повністю готова до мандрівки. Єдине, що мене лякало, це погода, якраз скрізь передавали заморозки і було зрозуміло, що в горах буде досить сніжно. А оскільки до цього я ніколи ще не ночувала в наметі і не ходила з таким величезним рюкзаком, то процес збору став для мене справжнім випробуванням. Треба було взяти лише те, що необхідно, при цьому таке, щоб не змерзнути і щоб не було надто тяжко. А яке тут не тяжко, коли лише сумка з фотоапаратом тягла на 2,5 кг., звісно, що від додаткових об'єктивів довелося відмовитися.
Ще ціла епопея виникла з рюкзаком. Напередодні виїзду я стала його пакувати, потім виявилося, що неправильно, довелося лазити в неті, читати що та до чого. Але найбільше намучилася з його налаштуванням, бо майже порожній рюкзак страшенно давив мені в спину. Тобто цілий вечір пішов лише на налаштування, а пакувалася вже наступного дня, як результат вага рюкзака сягала 15 кг. Це нібито і не дуже багато, але мені він здавався непідйомним і мене охоплювала паніка, як же я з ним кудись піду.
28-го в п'ятницю жителі столиці активно її залишали, місто стояло в пробках, але я без проблем дісталася вокзалу.
43 потяг Київ — Івано-Франківськ, весь перон заполонили такі ж люди з гігантськими рюкзаками. Пасажирів з невеликими сумками, напевно, можна було перерахувати на пальцях.
Ранковий Франківськ зустрів похмурим небом та прохолодою. Народ потроху збирається, розділяємо продукти та чекаємо на автобус. Було організовано трансфер до Максимця, орендовано два буса.
Пакуємося в перший, інший чекає на тих, хто прибуває іншими потягами. Їдемо весело, спираючись на рюкзаки, якими заклали прохід ще й наскладали в декілька ярусів. Дорогою трохи моросив дощ, але все було зелене, квітли вишні, тож коли на горизонті показалися засніжені вершини, їх вигляд трохи шокував.
І от ми на місці, вивантажуємося, перевдягаємося і вирушаємо. Оскільки я не знала наскільки важким буде підйом і як я йтиму, то впакувала фотік у рюкзак, тому дорогою фото робила лише на телефон.

Вже на виході з села нас обігнав другий бус, тобто їх підвезли ближче і вони навіть нас обігнали))))

Невеличкий привал.

Минаємо останні хати, йдемо по зеленому маркеру, і перший досить таки крутий підйом.

Йду нормально, але відчуваю, що з рюкзаком щось не так, ну не правильно він якось сидить. Тому роблю зупинку і намагаюся трохи його перенастроїти. Стає ніби-то краще і я трохи набираю швидкість.
Починає з'являтися перший сніг, спочатку його трохи, а потім вже доводиться йти по ньому іноді провалюючись досить таки глибоко.

Потім починається дощ, тож решту шляху долаю лише з думкою про те, щоб швидше дійти. Навкруги похмуро і мокро)

Вдалині полонина Боярин, мчусь так, що навіть не помічаю крокусів. До того ж остання ділянка виявилася сніжною та мокрою і ноги остаточно промокли.

Оскільки мій намет ще не дійшов, то я просто віддихуюся, скидаю важелезний рюкзак та спостерігаю як народ розкладає продукти, ставить намети та натягує тенти. Того дня я пройшла десь 10 км.

Не проста то справа відшукати рівне місце для намету, бо на перший погляд воно було ніби то і рівне, а виявилося, що я всю ніч буду з'їжджати вниз))) Встановлення намету для мене було цілою наукою, тому я просто спостерігала і задавала дурні питання типу а це для чого і як його прилаштувати)))
Доєднуюся до чищення продуктів на бограч.

Тим часом дощ посилюється. Окрім головного багаття з бограчем починають запалюватися ще, біля яких можна погрітися, посушити взуття та попити чаю.
Нарешті розпакувавшись, дістала фотік і вирушила огледітися навкруги. Полонина Боярин в різні боки.

Зв'язку тут немає, хоча на наступний день випадково на одному з горбиків піймала непоганий сигнал lifecell.
Пройшовшись трохи далі, натрапляєш на джерело, а навкруги гарно і видно, як підіймаються хмаринки)))

Так довго блукала, що пропустила процес приготування та поїдання мачного хліба, щоправда мені приберегли шматочок)))
Раптово набігли хмари і все сховалося неначе в тумані. Дуже цікаво було спостерігати як біла субстанція поглинає все навкруги)))

Людей дуже багато, тому трохи незвично, починаю потрохи знайомитися. Це 4-х річна Аделька, саме вона зі своєю 11-річною сестрою Анюткою, надихатимуть мене в наступні дні. Дивлячись як вони з легкістю підкорюють найвищу вершину Горган, я віднаходитиму сили в собі і не здаватимуся)))

Бограч варився довго, над ним чаклував Азімут, в житті Олег, людина дуже колоритна та цікава.

Десь в районі 11 ночі бограч таки зварили, їх було два гострий і негострий, хоча правильніше буде сказати гострий і дуже гострий)))) Перед тим як приступити до частування є така традиція, що новачки повинні загасити обвуглені поліна в бограчі. Що я і зробила, шипить офігенно))) Далі був смачненний бограч з різними видами м'яса, ковбасками і ще купою всього смачного.
Фото не робила, бо в трохи незвичних походних умовах мені було важко адаптуватися, до того ж трохи моросило, а ще було темно і звісно ж мені хотілося без перешкод поласувати бограчем.
Всі бажаючі могли придбати отакий магніт на згадку)

На цьому все, наступного разу розповім про сніг, крокуси, та перехід на полонину Рущина.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.