Полонина Рущина (день другий)

11.05.2017 · Путешествия · Комментариев нет

Про те, як я дісталася полонини Боярин тут.
Наступного дня прокинулися не надто рано, бо по-перше мали трохи відіспатися, а по-друге нас чекав досить таки недовгий перехід до Рущини, якихось 5 км.

Спала не дуже добре, бо всю ніч дощило і я разом з карематом з'їжджала вниз. І звичайно трохи змерзла, а це враннішній вид із намету)))  Ззовні холодно та мокро, а потім взагалі пішов лапатий мокрий сніг)

Поки я приходжу до тями та заново пакую рюкзак, не проста то штука кожного ранку запихати всі речі назад, народ потроху збирається, хтось вирушає далі, хтось залишається та розігріває вчорашній бограч. Снідаємо та невеликими групами прямуємо на полонину Рущина, де маємо заночувати. Оскільки йти небагато, то не поспішаю. Наостанок озираюся назад на полонину Боярин і рушаю за новими враженнями.

Рухаємося по червоному маркеру, а от і перший сніг на дорозі)))

А ось і крокуси, повз які я вчора пробігла, не помітивши. І як це тільки мені вдалося, адже їх тут сила-силенна.

Вперше бачу як крокуси ростуть у горах. Тут я вже трохи затримуюся, змінюю об'єктив,  піринаю в  квітковий вир та забуваю про все на світі.

Намилувавшись, рушаємо далі, йдемо вдвох, спочатку йти легко, ну трохи снігу під ногами, але то навіть прикольно, робимо фото.

На дорозі декілька повалених дерев, які доводиться обходити, бо з рюкзаком таки незручно перелазити через них.
Піднімаємося вгору, снігу стає більше, а потім він ще й з неба посипав. Красиво, але ж не комфортно)

Проходимо урочище Негрова, чому така назва, чесно, не знаю)))

Снігу все більше, ноги все мокріші, що додає певного дискомфорту. Але намагаюся не звертати на те уваги, а насолоджуюся краєвидами та пухнастим снігом, на календарі весна, навкруги справжня зима)))

Йдемо по маркеру, але іноді постає питання чи не заблукали часом, але бачимо чергову мітку і полегшено видихаємо.

Доходимо до урвиища Пекло, видовище таки чудове, щоправда якраз пішов такий сніг, що важко щось роздивитися.

А це наш маршрут на завтра)

Але ми ще не на місці, добре, що на снігу добряче видно сліди, тож протоптаною стежкою йдемо далі.
Зустрічаємо парочку туристів, питають чи далеко до Бистриці, кажуть, що сніг їм набрид. Я їх розумію, бо мені він вже набрид також)))
Раптово стежка збігає вниз і губиться у річці. Це і є Бистриця Солотвинська, переходимо її і ми на полонині Рущина.

Навкруги майже нічого не видно, тому ми ледве не пройшли своїх)

Я швиденько допомагаю з наметом і залажу всередину, бо ноги страшенно змерзли. Тоді сидячи в наметі, натягнувши теплі шкарпетки та замотавши ноги у спальник я мріяла про теплий будиночок, гарячий душ і з жахом думала як же я буду тут ночувати.
А народ не падав духом, скоро прийшла решта, навкруги постали намети, хтось вже натягує тент, розпалює багаття, приносить дрова.

До того ж ми не одні на полонині, поряд виростає ще чимале наметове містечко.
Трохи зігрівшись, мій настрій покращується і я приєднуюся до інших. Біля багаття ведуть цікаві розмови, виявляється, що дуже добре горить смола, зрізана з дерев, а ще якщо звичайні ватні диски опустити в розтоплений парафін то також вийде класна штука для розпалу багаття.
Всі ці дні нас годував Андрій, я була просто вражена тим як швидко та смачно у нього то виходило. Я тільки очима кліпала від того як швидко варилася їжа, милися казанки, заварювався чай. Але й не дивно, бо в нашій компанії більшість справжні фанати гір та професіонали походів. Я тільки з відкритим ротом слухала про походи Кримом, Кавказом, Карпатами, про пішу мандрівку Арабатською стрілкою та Кінбурською косою.
Біля багаття тепло, не тільки мої черевики мокрі, тож дружно сушимо взуття, шкарпетки та бандани, гріємося текілою.

А навкруги туманно та мокро, до того ж температура опускається. Мені навіть не хочеться йти від багаття, тому сиджу до останнього))) В повітрі мряка, в світлі ліхтарика літають краплинки, до того ж далі свого носа нічого не видно і намет покривається льодовою скоринкою.
Було вирішено, якщо погода не зміниться, то сходимо з маршруту та йдемо в Гуту, а ні, то прямуємо далі на Боревку через Сивулі. Траверс засипало снігом і по ньому ніхто не ходив, тож доведеться дертися нагору.
Я під враженням, тому в оптимістичні прогнози про те, що погода завтра покращає не вірю і вже налаштовую себе на спуск до Старої Гути.
На ніч одягаю на себе все що є, але все одно мерзну...
Наступного разу про синє небо, сніжні Сивулі, напад акрофобії та перевал Боревку

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.