Луцьк. За межами Старого міста
Сповна насолодившись прогулянкою по Старому місту, вирушаємо подивитися на більш сучасний Луцьк. І звісно ж знайомство почали почали з пішохідної вул. Лесі Українки, яка є таким собі своєрідним містком, що з’єднує старий центр міста з новим. За свою довгу історію Луцьк побував під владою росії, Австро-Угорщини та Польщі.
Вул. Лесі Українки забудована невисокими цегляними будинками.
Вартий уваги будинок на Лесі Українки, 32, збудований у 1920 р., на його фасаді символи римського бога торгівлі Меркурія, у міжвоєнні роки тут розміщувалося акціонерне товариство «Гранберг і Грінберг Стокгольм Петербург».
Ще один цікавий будинок під номером 53, знаходиться на перетині вулиць Лесі Українки та Кривий Вал.
До початку ХІХ століття тут закінчувалося місто і на перетині цих двох сучасних вулиць стояла міська брама. Про це тепер нагадує лише камінь з написом)))
Не поспішаючи прогулюємося вулицею.
Одразу видно, що вона центральна і життя тут кипить — чимало людей, працюють магазини, кав’ярні та ресторани.
Але все одно тут досить таки спокійно, а ввечері навіть малолюдно. Просто одразу для порівняння згадується вул. Ольги Кобилянської у Чернівцях)))
Найбільш людним та улюбленим місцем є світловий фонтан. Він хоч і невеличкий але в спеку саме те, що треба))))
Навпроти — пам’ятник поету-шістдесятнику Кості Шишку.
Бравий солдат Швейк біля однойменного закладу.
І от ми виходимо до Свято-Троїцького собору. Цей величний храм з’явився внаслідок перебудови католицького костелу ордену бернардинців. Монастирський комплекс мав складатися із підковоподібного монастиря та костелу у формі троянди, але від останньої ідеї відмовилися.
А от будівлю у формі підкови можна не тільки побачити але навіть і в середину зайти, бо зараз в ній працюють магазини та кафе. В одному з них ми побували. «Дім кави», заклад так собі, але галочку в путівнику поставили, що кави попили біля колишнього монастиря бернардинів))))
Поряд пам’ятник Лесі Українки
Та музично-драматичний театр імені Шевченка у стилі радянського модернізму.
Поряд колись напевно був фонтан, але зараз він в запущеному та напівзруйнованому стані і виглядає якось недужесимпатично
Неподалік вже така більш сучасна фішка для туристів — напис «Я люблю Луцьк». Я теж не стрималася і сфотографувалася))))
Палац Культури
Стіна пам’яті…
Типа ЦУМ
Сонячний годинник, працює але час якийсь дивний показує))))
Трохи втомившись ми вирішили вже прямувати до готелю, а зупинилися ми в «Світязі» — величезний, часів радянської забудови радянської побудови, але номери досить таки хороші. Та без сюрпризів і тут не обійшлося — мрія прийняти душ, залишилася мрією, бо виявилося, що гаряча вода тут подається лише в певний час. Трохи несподівано, бо я такого давно вже не зустрічала. Тож подальші плани довелося коригувати з урахуванням цієї інформації. Готель знаходиться на вул. Набережній, а тому до нього ми вирішили йти по вулиці Кривий Вал.
Пам’ятник Святому Миколаю, покровителю міста.
Театр Ляльок з прекрасною роботою Сергія Радкевича
Приміщення театру складається з трьох частин, найстаріша збудована ще у 1890 році. Тут свого часу розміщувалися — електротеатр «Оріон», кінотеатр, міський театр та драматичний театр.
Ближче до набережної ти відчуваєш, що нібито переносишся у часі, старі цегляні будинки, двері яких виходять просто на вулицю, метушня, бігають дітлахи, собаки. А потім знову опиняєшся у мегаполісі)))
Закинувши речі до готелю вирушаємо далі досліджувати вулички Луцька. Навпростець від готелю стежками, через подвір’я школи виходимо до двох невеличких вуличок — Коцюбинського та Романюка — це колишній єврейський квартал Мокрий Луг. Тут досі збереглися цікаві та колоритні цегляні будинки з дерев’яною різьбою та входами через балкон другого поверху. Вулички тихі і дуже цікаві)))
Далі рушили по Ковельській в сторону оглядового майданчика.
Пам’ятник християнському милосердю волинян
Паркан інституту мистецтв Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки
Того дня я, напевно, пройшла найбільший кілометраж за всі свої мандрівки, але втома якось не дуже відчувалася. Бо заставши таки гарячу воду, вирушаємо гуляти вечірнім Луцьком. І хоч путівник радив полюбуватися освітленням замку, у нас з тим не склалося, бо замок чорнів темним силуетом на фоні неба і жодного тобі вогника, напевно все світло світило на «Бандерштаті». Тож погуляли вул. Лесі Українки. Суботній вечір, а навкруги не багатолюдно, більшість закладів працює лише до 23.00.
Найбільш освітлена ділянка від Кривого Валу до Свято-Троїцького собору. А найбільш людне місце біля музичного фонтану, тут і вуличні музики розмістилися.
Загалом атмосфера була тиха та спокійна, то ж ми встигнувши до закриття купити по паперовому горнятку чаю, сиділи на лавочці і насолоджувалися тихим теплим вечором у Луцьку.
Наступного дня ми подалися досліджувати вул. Богдана Хмельницького, яку вчора перетинали не однократно. Тут розмістилися будиночки різних стилів — конструктивізм, модерн, неокласицизм.
Але найбільш цікавими є будиночок під номером 10, де жила сім’я Липинських .
А в цьому непримітному одноповерховому цегляному будинку діяла луцька українська гімназія, де викладав Модест Левицький
Будинок під номером 6, теж дуже симпатичний і є пам’яткою архітектури, зараз в ньому розміщується єврейський культурний центр.
Луцька міська рада
Трохи не дійшовши до кінця вулиці повертаємо на пішохідну вул. Крилова, тиха приємна вуличка.
В путівнику написано, що тут можна посидіти на лавці примирення, але при світля дня я так її і не знайшла. А вже вечері, коли ми забігли випити кави перед потягом у «Золотий Дукат», я побачила її, стоїть вона щоправда ні фіга не на Крилова 3, а біля кав’ярні)))) Лавка кохання має стояти на проспекті Волі 15, але я її також не побачила, погано шукала напевно))) До речі, кава та тістечка у «Дукаті» відмінні. Пам’ятаю, як у нас в Києві, відкрився перший «Золотий Дукат» на Інститутській, тоді ми ще не були розбаловані кав’ярнями на кожному кроці, і мені тоді страшенно подобалося те місце. Я частенько ходила туди поласувати кавою, тим паче, що вона у них тоді була різна і досить цікава. Це я до чого, та до того, що в Луцьку в «Дукат» можна ходити, тихий, приємний заклад, небагатолюдний, але з смачною кавою та солодощами.
Ранкова вулиця Крилова, тиха та безлюдна. Але пройшовши декілька метрів опиняєшся у вирі життя на Лесі Українки.
Ще один красень люк)
І на останок щоб відчути пульс міського життя відправляємося в прогулянку по багатолюдному проспекту Волі з інтенсивним транспортним рухом. Забудовувалася ця частина міста в радянську епоху в період сталінізму.
Головний корпус Східноєвропейського національного університету ім. лесі Українки — колишня будівля обкому партії.
А на місці цього фонтану стояв пам’ятник Леніну
Йдемо далі, обабіч дороги дерева і лавочки, на яких можна перепочити, згодна, що не дуже комфортно сидіти біля гомінкого проспекту, але все ж таки)))
Парк-сквер генерала УНР Алмазова
Далі починають зустрічатися звичайні п’ятиповерхові житлові будинки. А наш шлях лежить до Сіті-парку, хочу подивитися на пам’ятник Андрію Кузьменку, це вже друга робота, бо перший замінили із-зі несхожості з Кузьмою. Мені пам’ятник сподобався, гарно зроблено.
Поряд невеличкий парк з містком, бесідкою, дитячим майданчиком
Балкони))))
На цьому в принципі наше знайомство з сучасним Луцьком завершилося. Щоправда ще ми побували у луцькому зоопарку та парку Лесі Українки, але про них наступного разу.
Оглядовий майданчик з видом на міський парк
І на останок про луцьке пиво))))
Дослідження дослідженнями, але іноді ми робили невеличкі перерви на перекус))) Першим місцем куди ми зайшли був пивний клуб-броварня «Карабас-Барабас». На скільки я зрозуміла, заклад досить таки популярний, бо посеред дня там було чимало зайнятих столиків, тай серед фестивальників часто чулося — що вони в «Карабас». Як виявилося потім, таких закладів у Луцьку два, один на Винниченка, інший на проспекті Волі. Заклад пропонує власне нефільтроване пиво, якщо не помиляюся, то чотири різновиди. Для початку ми замовили дегустаційний сет, щоб полегшити вибір))) Але мене чомусь їхнє пиво зовсім не вразило, тому взяли по келиху звичайного світлого. Щодо їжі, то вона була непоганою. Замовлений мною журик — смачний, але от хліб в якому його подали, був точно не першої свіжості. Хоча звісно, може то у них так задумано, але я завжди згадую свою першу юшку в хлібі у місті Величка, тоді так і хотілося згризти весь хліб, шкода, що не встигла))))
Наступного дня смачно і за помірну ціну пообідали у пивному клубі «Майдан». Тут у них можна взяти місцевого волинського пива, а також луцького «Земана».
Але за «Земаном» ми відправилися безпосередньо до місця його варіння — луцького пивзаводу.
Луцький пивзавод було засновано у 1888 році чеським пивоваром Земаном. У 1913 році пивоварня вийшла на максимальний рівень виробництва і варила чотири сорти пива — «Столове», «Сакура», «Гранат» та «Бок-Бир». Наразі пивзавод варить п’ять сортів пива під торговою маркою «Земан» — «Традиційне», «Темне», «Нефільтроване», «Преміум» та «Допельбок». Але спробувати або купити його можна тільки в закладах від пивзавода. Щоправда бачили його на розлив в одному з павільйончиків, що торгував квасом.
Пивзавод знаходиться за адресою вул. Винниченка 69. Нібито все просто, але Гугл нас трохи завів і ми таки пройшли повз, довелося вертатися)))) Між будинками 63 та 67 треба звернути і ви побачите отаку хвіртку з вивіскою.
Буквально за декілька метрів зліва буде літній майданчик бару «Земан» — дерев’яні альтанки з квітами та просто столи під навісами. Тут можна перекусити та замовити пиво. Туди ми одразу і завернули, спробували все пиво, що було — а це три види.
Перед поїздкою читала різні пости та відгуки про це місце. Хтось писав, що тут справжній гендель і збирається відповідний контингент. А насправді виявилося досить пристойний заклад. Пиво реально смачне, сподобалося нефільтроване та темне, перше подають зі скибочкою лимону)))
Цікаве меню, прикріплене до отакої дощечки.
А це коробочка для рахунку)))
Про кухню нічого не скажу, бо брали лише сухарі, але видно, що роблять їх самі і вони виявилися смачними.
Якщо ж не завертати сюди, а пройти вузькою доріжкою між двома парканами, то модна вийти до будівлі пивзаводу.
Тут ще один заклад від заводу «Пивна хата». Оцей заклад більше схожий на гендель. Але саме в ньому можна купити пиво з собою на розлив.
Тож якщо надумаєте посмакувати луцьким пивом, то тоді вам до бару, що ближче до дороги, а якщо з собою, то до «Пивної хати». А пиво хороше, не пошкодуєте))))