Луцьк. Старе місто
У Луцьку була давно і то з туристичною групою. Дуже добре пам'ятаю замок, бо там нам провели тривалу, цікаву та змістовну екскурсію. А от Старе місто якось зовсім не запам'яталося. Ми так швиденько пройшлися по коротенькій вулиці від замку, побачили кірху, Покровську церкву та будинок скульптора Миколи Голованя. Тому в моїй пам'яті Луцьк закарбувався невеличким та компактним. Але ж я розуміла, що то зовсім не так і що в місті є ще купа чогось цікавого.Та й, як потім з'ясувалося, навіть Старе місто набагато більше, ніж я його собі уявляла)))
Ще не стерлися враження від відвідування Тернопіля під час проведення там музичного фестивалю, а тому було цікаво, а як же воно в Луцьку під час «Бандерштату» Сказано — зроблено)))))
Пост буде про Старе місто, але не тільки, то опишу трохи про те, як нас зустрів Луцьк, як пішки добиралися до Замку та що бачили цікавого дорогою. Так просто простіше буде передати свої враження)))
Отож, вагон-сауна Київ-Ковель, доставив нас до Луцька о 5.20 ранку. Оскільки сонце встає вже не так рано, то вокзал зустрів легкими сутінками.
Субота, місто спить. Окрім поодиноких перехожих та таксі нікого не видно. А ми рушаємо пішки до центру міста,часу купа, тож не поспішаємо.
Йдемо по вул. Президента Грушевського. А ось і він сам на фоні торгового центру «Промінь». Щось таке в цьому написі, що нагадує про «совок»
Бачу по карті, що поряд Меморіальний сквер з пам'ятником Героям Небесної Сотні, тому звертаємо туди, йдемо по проспекту Василя Мойсея, названого ім'ям одного з Героїв Небесної Сотні.
Сквер мені сподобався, бо такого я раніше ніде не зустрічала, щоб в одному місці було зібрано різні пам'ятні знаки та меморіали. Перше, що кидається в очі — це гігантський монумент присвячений загиблим у Другій Світовій війні, за ним братська могила.
Праворуч Стіна Скорботи по в’язням концтаборів, гетто та гестапо, які загинула у 1942—1945 рр.
Поряд пам’ятник українцям, що були вбиті, закатовані польським підпіллям, а також депортовані у 1942—1945 рр.
Пам’ятник ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС.
Невеличке кладовище
Пам’ятник невідомому солдату
Волинянам останнього воєнного призову, що померли від голоду і холоду у у 1944—1945 рр.
Волинянам, що загинули під час виконання інтернаціонального обов'язку
Пам’ятник Волинським Героям Небесної Сотні.
Мені цей пам'ятник сподобався, видно, що зроблений з душею, семеро загиблих героїв, семеро скульптур, які уособлюють собою певних людей. Дивлячись на нього ти згадуєш барикади, запах багать, палаючі шини, чад, кіптяву і загиблих. Тобто він не безликий, він заставляє згадувати, вже за мить ти застигаєш на хвилину в повному мовчанні...
В сквері вже відзначені місця, де скоро з’являться нові пам’ятники — волинянам, що загинули у російсько-українській війні та ВДВ.
Прямуємо далі, по тихій вулиці Ярощука, в путівнику написано, що забудовувалася вона в основному в міжвоєнний період, і на ній чимало будинків польського конструктивізму.
А ще тут знаходиться музей Волинської ікони.
Позаглядали у двори, будинки стоять на схилах, а тому мають різну кількість поверхів з різних боків.
І вперлися в будівлю Східноєвропейського національного університету ім. Леся Українки.
Перетнувши проспект Волі опиняємося на оглядовому майданчику над парком Лесі Українки, але туди не йдемо, а дворами виходимо на вул. Глушець і оминаємо парк. До нього ми ще навідаємося наступного дня.
І от Старе місто. Заворожено дивлюся на обриси замкових мурів та веж. А передньому плані — базарні ятки та магазинчики з яскравими сучасними вивісками та високовольтні стовпи. Таке собі поєднання різних епох.
Ще досить таки рано, тому в Старому місті небагатолюдно, туристи ще не прокинулися, а місцеві на базарі))))
Кафедральний костел святих Петра і Павла — вражаюча та монументальна споруда, поряд з якою почуваєшся малесенькою піщинкою.
Костел був збудований у 1639 році, але зазнав значної перебудови після пожежі 1724 року. Скульптури святих Петра і Павла на фасаді.
Красивий він і всередині, але ми лише туди тихенько зазирнули, бо там вже молилися віруючі. Чула та читала, що можна потрапити у підземелля під костелом. Але якоїсь конкретної інформації не знайшла((( Вхід до підземель знаходиться з правого боку будівлі, якщо стояти до неї обличчям, за металевими воротами. Тут же висить табличка, яка сповіщає, про те, що екскурсії таки проводяться в 10.00, 12.00, 14.00 та 16.00, за умови, що назбирається хоча б 5 осіб. Коштує це все 25 грн. і квитки слід купувати у касі замку. Ще рано, тому беремо цю інформацію на замітку, а поки вирішуємо походити просто по Старому місту, а потім повернутися і таки спуститися під костел. Хоча я читала різні відгуки, один хвалив, інший писав, що підземелля не варті уваги. Але щоб справді зрозуміти — варто чи не варто, треба самому все побачити на власні очі))))
Костел — це частина єзуїтського комплексу, при якому діяв Луцький колегіум, куди на навчання приїздили навіть з інших міст. Зараз тут також діє навчальний заклад — Волинський коледж НУХТ.
Навпроти костелу дзвіниця. Один дзвін виглядає якось самотньо, хоча можливо за першочерговим задумом їх там мало бути більше, хто його знає)))
Замок ще закритий, а на площі поряд купа припаркованих авто, ночують вони тут напевно. Ці автівки тільки псують кадр, але що поробиш.
Мені, якщо чесно, не сподобалося, що на вуличках Старого міста багато машин, весь час треба бути обережним, не розслаблятися, а то гав спіймаєш і опинишся під колесами. Як на мене, то сучасні машини вбивають весь середньовіковий шарм старих вуличок, але то таке.
За дзвіницею будівля колишнього Монастиря шариток, зараз тут розміщується управління римо-католицької церкви.
Таке цікаве поєднання вивісок))))
Далі Лесин ясен та будинок Пузини — найстаріший житловий будинок Луцька, збудований у 1545—1546 рр. А така назва за ним закріпилася, тому що тут свого часу проживав єпископ Пузина. Наразі будинок жилий.
Якщо чесно, то в сам замок я не збиралася, але вийшло все зовсім не так як думалося, але про те згодом))))
Поки був час вирішуємо обійти навколо замку. Перед містком спускаємося сходами наліво і пізнаємо в арку. Тут гарна доріжка яка прокладена внизу попід стінами замку.
Симпатичний будиночок
Вид на В'їзну вежу
Довго гадали, що воно за дивні дерев’яні споруди, а виявилося, що то тогочасні туалети))))
Виходимо на вулицю Замкову, звідси у всій красі відкривається Владича вежа.
Гарні таблички з номерами на будинках))) І взагалі замок, як візитівка міста знаходить своє відображення і в муралах, і в сучасній архітектурі, і в оздобленні будинків.
Люк
Стирова вежа, опори були добудовані вже пізніше.
Якщо є бажання і у вас закрите та міцне взуття, то можна прогулятися по стежці, що веде попід самими стінами. Я в своїх сандалях далеко йти не наважилася.
Звертаємо праворуч і стежкою серед кропиви виходимо з іншого боку містка. Саме тут в хащах я і знайшла першого котика Андрія Присяжнюка))))
Далі по вул. Плитиця, через невеликий сквер з отаким милим кованим хамелеоном,
рушаємо до колишнього Монастиря бригіток.
Бригітки переобладнали подарований їм палац у 1624 році під монастир, в якому вони господарювали до пожежі 1845 року через яку згоріло кілька сотень жилих будинків. Після чого будівлю у них забрала влад. Пізніше будівлю переобладнали під в’язницю, а у червні 1941 року тут діяло НКВС яке розстріляло більше 2 тисяч в’язнів. Тіла були закопані на подвір’ї в’язниці.
У червні цього року почалися розкопки місця поховань, піднято біля сотні скелетів. Від фотографій з публікацій просто мурахи по шкірі бігають.
Тюрма діяла в цій будівлі до 1958 року, після того тут розмістилося музичне училище, а зараз Свято-Архангельський чоловічий монастир УПЦ КП.
Йдемо далі досліджувати Старе місто. Рушили по вул. Драгоманова, намагаюся хоч трохи роздивитися Вежу Чарторийських, але що з одного, що з іншого боку проглядається вона погано.
Вежа була збудована у XV столітті і була однією з восьми веж Окольного або ж Нижнього замку, основна мета якого була захищати Верхній. Пишуть, що збереглася вона майже в своєму первозданному вигляді.
Домініканський монастир, будівництво комплексу почалося ще у XІV столітті, але від нього залишилась лише стіна над вулицею Драгоманова.
Приміщення, яке ми зараз бачимо було побудоване у 1791 році, а сам костел був розібраний після пожежі в ХІХ столітті. Зараз тут знаходиться Волинська духовна семінарія.
Виходимо на вул. Данила Галицького і йдемо дивитися на луцьку синагогу. Виявляється що наприкінці VІІІ століття євреї складали більшу частину населення міста. А тому у 1628 році була збудована Велика синагога. Але будівля трохи незвичайна, бо має прибудовану оборонну вежу, за що її ще називають «малим замком». У 1942 році німці заклали вибухівку у будівлі, після вибуху залишилися лише стіни. Після відновлення тут розмістився спортивний клуб «Динамо». Трохи дивно бачити табличку з написом Динамо на синагозі))))
Далі по вул. Данила Галицького, яка, не зважаючи на те, що не така і широка, насправді досить таки завантажена, машини йдуть суцільним потоком. Виходимо знову на Кафедральну і на горизонті постає кірха, її добре видно навіть від костелу святих Петра і Павла.
Лютеранська кірха була збудована у 1907 році. В радянські часи тут розміщувався архів, потім будівля деякий час пустувала, а потім її до рук прибрали баптисти, які користуються нею і сьогодні.
Ліворуч від кірхи по вул. Лютеранській по бруківці виходимо до будинку скульптора Миколи Голованя, або «будинку з химерами», так його ще називають. Вже більше ніж 30 років митець прикрашає свій будинок скульптурами. Вони тут різні і вони скрізь — на даху, стінах, паркані, біля паркану. Думаю, можна дуже довго роздивлятися це все, і дивуватися. Насправді місце химерне, дивне та цікаве.
Оскільки будинок стоїть на березі річки Стир, тож ми вирішуємо трохи там перепочити. Видно, що місцеві люблять ці місця, бачили багато відпочиваючих, до того ж на березі обладнано невеличкий спортивний майданчик із смітником, а для зручного спуску в воду зроблені бетонні сходи з перилами.
Біля води добре, а там вдалині автомобільний міст.
Щоб не вертатися назад йдемо польовою стежкою до вул. Галшки Гулевичівни і виходимо до Покровської церкви.
Це красивий давній православний храм з розписами . Але тоді була субота, на подвір’ї знаходилось багато прихожан, а тому мені не хотілося заходити туди в своїх шортах та майці.
Тому фотографій немає, лише одна і та зроблена із-за паркану))))
На тому все, була вже майже десята ранку і ми повернули до замку. Але є ще декілька цікавих об’єктів, до яких ми навідалися вже пізніше.
Перший — це Монастир тринітаріїв, який дуже добере видно з пішохідної вулиці Лесі Українки. Будівля п-подібної форми і має симетричні фасади. Зараз серед зелені вона погано проглядається і дуже важко її сфотографувати. Колись поряд з неї знаходився костел, але його було розібрано після пожежі. Сьогодні в будівлі розмістився військовий шпиталь, саме з його вікон видно мурал «Мироносиця».
Другий — Хрестовоздвиженська церква, яка входила до цілого комплексу Луцького братства. Церква має виражений оборонний характер, під вівтарем збереглася крипта з похованнями визначних членів луцького братства.
Поряд будівля монастиря Василіанів, в якій зараз діє музей Луцького братства.
І ще музей-аптека, будинок було перебудовано під аптеку у 1845 році братами Злоцькими. У підвалах зберігалися медикаменти та розміщувалась лабораторія. Зверху — кабінет, торговий зал та житлові приміщення. Всередину не заходили, але, як я зрозуміла, чимало експонатів було перевезено до львівського музею-аптеки.
Помітила отакий чудовий будинок, низ відремонтували, а верх так і залишили)))
А ми тим часом повертаємо до замку, він вже відкритий для відвідування. Спочатку просто зайшли дізнатися про квитки до підземелля. А там нам запропонували приєднатися до екскурсії на В’їзну вежу, на яку можна потрапити лише з екскурсоводом та групою. І ми спонтанно вирішуємо піднятися, подивитися на Старе місто з висоти, тим паче тепер, коли ми все його обійшли ніжками. І роздивлятися цікавіше буде, бо вже знаєш що та де знаходиться. Відвідування вежі Любарта коштує 10 грн., але окрім того треба придбати вхідний квиток до замку, це ще — 20 грн. Група зібралася чимала, ну і звісно ж в основному молодь з фестивальними браслетами)))
Поки чекала, зняла панораму)))
Мені здається, що такі фестивалі це добре для міста, бо хоч вони всього і на декілька днів але сприяють притоку туристів до екскурсійних об’єктів, закладів харчування, готелів та хостелів міста. Тим паче, що «Банденштат» проходив у селі Рованці, але це зовсім поруч із центром, єдине, що на протилежному березі річки Стир, акурат навпроти парку Лесі Українки. Ну а завдяки пантонному містку перебратися з одного берега на інший не складало проблем)))
І так зовсім трошечки про замок. Луцький замок зберігся майже в первозданному вигляді. Будувати його з цегли почали саме за князя Любарта у 1350 роки, саме тому його часто ще називають замком Любарта. Але відомо, що до того на цьому ж місці була мурована твердиня, а ще раніше дерев’яні укріплення.
І ось ми нарешті один за одним деремося на верхівку В’їзної вежі. Сходи досить круті та йдуть по спіралі. Висота вежі така як десятиповерхового будинку, і вона має три яруси. Піднімаємося поступово з зупинками на кожному з них, слухаємо екскурсовода та роздивляємося різні експонати. Остання зупинка перед виходом на дах, тут вже дерев’яні сходи.
Мої улюблені бійниці, люблю визирати з них та фотографувати))))
Монастир бригіток
І от ми на горі.
Фішка для туристів — кожну групу зустрічає дядько з сурмою — Кликун. Він розпитує звідки завітали гості до Луцька, а потім сурмить та з вежі сповіщає про приїзд відвідувачів з таких-то міст. Фішка фішкою, але цікаво і ефектно.
І так роззираюся навкруги. Подвір’я заму — Владича вежа, будинок повітової скарбниці, а під дахом розкопки церкви Іоана богослова ХІІ ст.
Оглядове колесо в парку відпочинку ім. Лесі Українки. Ми там ще побуваємо і навіть покатаємося на ньому))))
Ринок
Тут щось чи то зруйноване, чи то розкопане.
Єзуїтський комплекс та монастир шариток.
Покровська церква, там ми вже побували)))
Костел святих Петра та Павла
Монастир бригіток, зверху він виглядає набагато масштабнішим та більшим.
Стирова вежа
Дві сцени фестивалю «Бандерштат». А ми коли зранку гуляли містом, не могли зрозуміти звідки чутно музику, а тепер зрозуміло)))) Бо ж територія фесту зовсім поруч.
Внизу чергова група туристів
Синагога та дах вежі Чарторийських
Кидаю останній погляд на місто і швидко та стрімко спускаюся вниз.
Беремо в касі квитки до підземелля. Але нас одразу попереджають, що ми поки перші і якщо не назбирається 5 осіб, то доведеться квитки повернути, то ж щоб не м'яли)))) Звучить досить оптимістично, я вже ставлю хрест на своїх планах побувати під костелом.
Оскільки час ще є і ми все одно заплатили за вхідні квитки, то гуляємо територією замку. Піднялися до Стирової вежі
І трохи погуляли по стіні між В’їзною та Владичою вежами.
І парочка панорам)
І от нарешті 12.00,ми йдемо до костелу, помічаємо кілька людей з квитками, що не може не радувати. Напевно все із-за фестивалю, але назбиралася чимала група — більше 10 чоловік. Екскурсію проводив дідусь, який не викликає на перший погляд оптимізму. Він повільно та педантично, строго по лінії відрізав корінці контролю на кожному квитку. І от він пускає нас на територію костелу і зачиняє позаду ворота на замок. До речі він буде робити так постійно — в підземеллях закриватиме грати, та натягуватиме мотузку, за групою після того, як останній екскурсант увійде в той чи інший зал. Цим самим ніби-то відрізаючи всі шляхи до відступу, не наче у фільмі жахів якомусь. Але це вже я так))))
Почав дідусь в’яло та нерозбірливо, слова зливались в суцільну тарабарщину. Згадала, що читала негативні відгуки про екскурсовода, подумалося, що мабуть, про нашого)))) Він нас одразу попередив, що фотографувати на нижньому ярусі не можна, хто порушить заборону, того він виведе. Чому не можна для мене залишилося загадкою. Щоб не зашкодити фрескам? Але без спалаху їм нічого і не буде. Словом не знаю, але фото робила лише там де дозволили))))
Це вхід до підземель.
І опинилися ми одразу на нижньому рівні, хоча я зрозуміла про це значно пізніше)))
Маштаб підземель вражає. Колись тут був зимовий храм, а тому в деяких місцях на стінах та в нішах збереглися залишки фресок, які в майбутньому хочуть відреставрувати. Внизу досить таки прохолодно і ніби мали насолоджуватися, бо на вулиці ж спека, але вже за деякий час починаєш цокотіти зубами, а тому моя, хоч і тоненька, кофтинка стає в нагоді. До речі, хтось писав про лантухи екскурсовода звалені при входів в першій залі, то виявилося не зовсім правдою. Там лежали легкі куртки, типу спецодягу, які можна було вдягти на себе тим, хто таки добряче замерз.
Виявилося, що наш екскурсовод, не просто там якийсь дід, він брав участь у розкопках підземель, а тому багато чого знає. Показав хід, що вів в напрямку замку, але після влучання снаряду, прохід завалило і вся стеля обгоріла, досі видно чорну закопчену цеглу.
Ще був кумедний випадок, коли екскурсовод щось розповідав, а потім раптово почав видавати дивні звуки, народ оторопів, спочатку всі просто обмінювалися нерозуміючими поглядами, а потім почали сміятися. А все виявилося прозаїчно, один з туристів відійшов поодаль і не слухав нашого гіда))))
І ось сходи на другий ярус, тут він вже дозволяє нам познімати. Звідси ще є хід до самого костелу.
За словами екскурсовода ці грати є досить таки старими.
Внизу гробниця.
А ще там нижче була поховальна камера, в яку заглядаємо через розлом в стіні.
Колодязь
Зараз ми знаходимося під однією з веж собору. Якось дивно, потім піднявшись на гору, я ходитиму і дивитимуся де ж ми були і мені не віритиметься)))
Далі ще коридор, але нас туди не пускають, бо нібито може статися обвал.
Під кінець наш дідуля навіть почав відповідати на питання та жартувати, а тому перше недуже приємне враження змінюється на позитивне)))
Йдемо назад, знову він відкриває всі замки, знімає мотузки, потім щось довго вовтузиться з гратами на вході. Ми вже всі жартуємо, що тут і залишимося. І ось ми вибралися на вулицю, а там сонячно і жарко)))))
Особисто мені підземелля сподобалися і дуже вразили. Зовсім не згодна з тими, хто пише, що тут немає на що дивитися. Тож раджу навідатися сюди, при відвідування Луцька. Але судячи з відгуків, не завжди до них можна потрапити, то народу не назбиралося, то екскурсовода не було, але спробувати ж можна, а раптом пофортунить.
На цьому в принципі наше знайомство зі Старим містом закінчилося, далі був вже більш новий та сучасний Луцьк. Але ще хочу сказати про оглядовий майданчик на протилежній стороні річки Стир, який знаходиться як раз акурат навпроти Старого міста. Насправді майданчик — це така собі невеличка площадка викладена плиткою з парою лавочок у приватному секторі.
І добиратися туди таки досить довгенько. Ми рушили по Ковельській через міст, далі трохи пройшлися вулицею Рогова та вийшли на Гірську, тиху та затишну з приватними будинками, квітами, городами та інколи п’ятиповерхівками. Знімаю дорогою.
А ось і майданчик, з нього дійсно відкриваються гарні види як на замок з костелом та кірхою, так і на більш нову частину.
Путівник радить зустріти тут захід сонця, але нічого у вас не вийде, бо сонце сідатиме у вас за спиною. А от його багряні промені зроблять чудову підсвітку.
Напевно тут гарно на світанку, але в мене вже не вистачило сил підняти себе третій день поспіль о 5 ранку, тому я так і не дізналася як же виглядає Старе місто на світанку.))
Назад верталися іншим шляхом, Гугл стежками вивів до річки Стир, а там на Данила Галицького.
Синагога, Луцький замок та вежа Чарторийських в променях вечірнього сонця.
На цьому про старий Луцьк все.