Файне місто Тернопіль (перший день)

07.08.2017 · Подорожі · Комментариев нет

В стрічці новин пролітають фотографії з відпусток, хтось на морі, хтось в горах, хтось колесить Європою, а хтось досліджує замки України. І ти з сумом усвідомлюєш, що вже більша половина літа промайнула, як завжди так швидко і не помітно, як і все наше життя. А ти все мрієш про відпустку, і все її відтягуєш.
А тут за келихом пива говорили куди б можна було поїхати, згадали про Тернопіль. І вже за два дні на руках квитки до цього файного міста, в якому я ще не бувала. Спонтанність наше все. Якщо не виходить вирватися на тиждень кудись, то чого б не гайнути хоча б на два дні)))) І то нічого, що саме в ці дні в Тернополі гримів музичний фестиваль «Файне місто».


Тернопіль таки справді виявився файним, не даремно ж так про нього співали Брати Гадюкіни в своїй однойменній пісні. Насправді в Тернополі не так багато архітектурних пам'яток, та й центральна частина невелика. Але місто чіпляє, особливо мене воно зачарувало ставом, своїми парками з фонтанами, річечками, місточками та острівцями.
Знайомство з містом почалося звісно з вокзалу.

Вже, напевно, по традиції, видерлися на пішохідний місток над коліями, подивилися куди ж по ньому можна дістатися.

Поважні тернопільські птахи)))

Від вокзалу до центру дістатися легко, ми рушили вулицею Чорновола.

Єдиний цікавий люк, що я побачила у місті.

Напередодні, читаючи статті та дописи про Тернопіль, я склала таку невеличку програму, що варто побачити і куди сходити обов’язково. До цієї обов’язкової програми потрапили — музей політв’язнів та прогулянка на катері ставом.
З Музеєм вийшло цікаво, я його навіть не шукала, скоріше він сам мене знайшов. Я відійшла буквально на пару кроків, подивитися, що за пам’ятна дошка на будинку і побачила вказівник до музею.

Хтось писав, що вхід важко знайти, та я б так не сказала. Є вказівник, до того ж оцей малюнок дуже впадає в очі.

Якщо дивитися з вулиці, то це досить таки симпатичний будинок,

і не скажеш, що у дворі він отакий, а у його підвалах розміщувалася камери слідчого ізолятору НКВД-КДБ.

Зайшли на подвір'я, поки я фотографувала та роздивлялася, до нас підійшов працівник музею, сказав, що ми можемо зайти і приєднатися до групи або зачекати і тоді вже зайти в середину.

І от ми спускаємося у підвали колишньої в’язниці.

Приміщення досить велике, займає всю площу під будинком і налічує 28 камер. Наразі в кожній з них облаштовано певні експозиції.

Нашим екскурсоводом був Олещук Ігор Андрійович, який був засуджений за «измену родине» і декілька разів сидів в оцих стінах. Зараз Ігорю Андрійовичу 86 років, але, незважаючи на це, він проводить просто шикарні екскурсії.

До того ж видно, що йому це цікаво, він хоче донести до відвідувачів історію нашого краю. Спочатку він нам обіцяв коротеньку екскурсію, бо вже заморився з попередньою групою, а вийшло що ми слухали його більше години. До нас ще доєдналися харків'яни.
Музей дуже гарний, екскурсія цікава, але від перебування в оцих стінах стає трохи моторошно, особливо якщо уявити те, що тут відбувалося.

Зал присвячений ув'язненим.

Експозиція ОУН

Камери та кімнати для допитів та катувань

Зал присвячений УПА, макети криївок

Експозиція присвячена шестидесятникам.

Експозиція присвячена Степану Бандері

Макет концтабору

А тут витяжки із справи Ігоря Андрійовича.

Наостанок нам вручили невеличку брошуру про українську мову, попросили написати відгук та зробити благодійний внесок. Вхід та екскурсія по музею безкоштовна. Але тут настільки хороше відношення і цікаві розповіді, що кожен відвідувач не обминав скриньку стороною.
Виявилося, що народ приїхав не тільки пофестивалити, а ще й на місто подивитися, бо вдень вулички, музеї, заклади та парки заповнювали люди з фестивальними браслетами.
Під враженням від музею я і незчулася як опинилася на Театральному Майдані.

Пам’ятник Пушкіну.

Величезна пуста площа перед театром захоплює.

Драматичний театр ім. Шевченка.

Поряд Сквер Кобзаря з пам’ятником поету.
Коли перший раз у місті, то трохи важко вирішити куди ж піти в першу чергу, тому вирішуємо йти до другої цілі обов’язкової програми — катеру.
Виходимо до парку Тарасу Шевченку, що понад ставком.
При вході нас зустрічає пам’ятник Степану Бандері.

В Тернополі багато фонтанів і всі вони працюють, а в літню спеку це взагалі прекрасно.

І тут коли бачиш острівці, місточки, сам став, то навіть подих перехоплює, такі перші враження, бо дивитися фотки та читати то одне, а бачити на власні очі, зовсім інше.

Через місточок потрапляємо на острівець «Чайка», тут встановлено нові гарні спортивні тренажери і головне правильного кольору))))

А там набережна і купа молодят, ну правильно, а де ж іще фотографуватися)))

По всій набережній облаштовано хорошу велодоріжку.

Герб міста

Торгові намети з цікавими написами)))

Йдемо до «Острівця кохання»

Види на набережну і не тільки)

Рибаки, їх тут багацько, щоправда так жодного разу і не побачила, щоб хтось щось зловив)))

На острівці встановлена альтанка, тут досить приємно, є лавочки на яких можна посидіти і насолодитися краєвидами і головне тут не так спекотно.

Види на Тернопільський замок.

Хоча отак на перший погляд будівля мало чим схожа на замок в класичному його розумінні. Замок було споруджено у 1548 році, тоді тут був і рів, і земляні вали з частоколом, міст, що піднімався і вежі з бійницями. Але після турецької навали 1672 року, замок було зруйновано і лише на початку ХІХ століття його було відновлено, але перебудовано під палац, а в 1951 році реставровано. От саме тому замок такий. Оскільки побудований він на схилі, то зі сторони ставу має чотири поверхи, а з протилежного боку три.

Якщо придивитися, то саме біля цоколя видно, що колись будівля була оборонного типу.

Якраз навпроти замку причал з якого відправляється прогулянковий катер. Вартість водної прогулянки 25 грн.

Наразі, як я зрозуміла, курсує один катер «Капітан Т. Г. Парій», відправлення по наповнюваності.

А оскільки людей було дуже багато, то судно зовсім не стояло — розвантажувалося, навантажувалося і рушало по маршруту і так до 21.00 вечора.
Оскільки «Капітан Парій» не так давно відплив, то нам довелося трохи зачекати, ніби і народу не було, але потім утворилась ціла черга.

Щоправда нам вдалося зайняти непогані місця на верхній палубі, все добре видно і вітерець повіває.

Катер пливе повільно, допливає десь до рівня дальнього пляжу і повертає назад. Мені водна прогулянка сподобалася і на місто можна було подивитися.

Види на замок

Церкву над ставом

І звідси дуже добре видно, як активно йде забудова на берегах ставу.

Піднялися на гору сходами. Каскад водоспадів

Герб міста

Набережна

Пам’ятник материнству. Думала, що ще сюди повернусь і сфотографую при нормальному освітлені, але не склалося)

Ще одна скульптура неподалік

Оскільки дуже жарко, то вирішуємо сховатися десь в парку, тому вирушаємо набережною до парку «Топільче». По дорозі наштовхуюся на скульптури та розмальовані сходи.

Воздвиженська церква або ще її називають «церква над ставом», побудована у XVI столітті.

А через дорогу від церкви парк «Топільче».

І тут нас зустрічають фонтани, досить таки гарні.

Парк великий та доглянутий, тут протікає річка Серет, яка впадає в Дністер.

Ще в парку купа озерець, острівців, місточків.

Алея катальп, до речі, в Тернополі їх багато.

Рушаємо в західну частину парку.

Пам’ятник Славку Луцишину, наймолодшому бійцю першої світової.

Вертаємо назад і наштовхуємося на якусь відгороджену ділянку, а потім бачимо за сіткою голову страуса, тоді доходить, що це зоокуточок. Трохи пройшлися, позаглядали. Народ активно годував тварин, здебільшого травою, яку рвали тут же поруч.

Прямуємо в іншу частину парку, тут теж купа місточків, острівці, дитячі атракціони і навіть купальня.

При виході з парку на одній водній ділянці була купа народу, вони купалися, загорали, можливо тут якась особлива вода чи то місце, не знаю.

Було вже за шосту вечора і організм, який гуляв з 12 ранку трохи втомився. Вирішили десь трохи перекусити і перепочити. Але в якісь культові і цікаві місця не пішли, бо вирішили, що там навряд чи знайдеться місце у суботній вечір.
Через дорогу від парку побачила школу з мозаїками на фасаді, то не змогла встояти, щоб не підійти не сфотографувати)))

Тож йдемо до центру, нічого цікавого не знаходимо, то трохи перекусили піцою в Челентано, більше в цей заклад в будь-якому місті ні ногою.
Зате поки йшли, неочікувано надибали на Церкву Різдва, побудована у 1608 році. Але тоді вона була одноярусною. Під час ІІ світової війни була пошкоджена, а в 1956 році її реставрували.

Пройшлися повз торгово-економічний коледж

Малюнок на тему Майдану — всім відомий хлопець з книгою на барикадах.

Пройшлися вулицею Валовою.

Пам’ятник Ігорю Гереті — археологу, громадському діячу та краєзнавцю.

Пам’ятник Івану Франку

Вулиця Гетьмана Сагайдачного

Невеличкий мурал присвячений Андрію Шептицькому

У дворах на Сагайдачного надибали розмальовану електрощитову, з кожного боку пам’ятка Тернополя.

І ще на такі стіни натрапили

Тим часом сонце почало потрохи знижуватися і підсвічувати все красивим світлом.

Майдан Волі та пам’ятник Данилу Галицькому.

Домініканський костел, збудований у 1749—1779 рр. Костел дуже сильно постраждав під час війни. А після реставрації у будівлі розміщувався склад театральних декорацій, пізніше картинна галерея. У 1992 році після реставрації храм перейшов до греко-католиків. Споруда красива і велична, всередину не заходила.

Став настільки вразив, що ми ще в день вирішили подивитися на захід сонця. А тому поспішили до ставу. В промінчиках сонця.

На Острівці кохання людей було не дуже багато і ми навіть зайняли лавочку з видом на захід. Там і просиділи більше години, насолоджуючись фантастичними видами.

Останній рейс катеру «Капітан Т. Г. Парій» того дня.

Я б напевно сиділа там вічність, хоч і сонечко вже закотилося за горизонт, настільки тут було добре, а ще взнаки давалася втома і саме тому не хотілося нікуди йти.

Але нас чекав ще довгий шлях до хостелу «Стожари», який знаходився бозна-де. І десь в 21.20 ми рушили, по карті здавалося, що все просто, але поночі та ще й в незнайомому місці орієнтуватися важкувато, особливо якщо це то приватний сектор, то спальні райони, то взагалі гаражі.
Це зняла по дорозі — тристоронній годинник з підсвіткою.

Ледве дотупали, і… там на нас чекав сюрприз. Щоб ви розуміли хостел знаходиться на другому поверсі мийки, немає жодної вивіски, лише на вікнах літери з оракулу — hostel. І про сюрприз, на годиннику трохи на 12 ночі, а веселий чоловік, адміністратор, каже, що місць немає. І ти розумієш, що все, триндець, куди ти вже подінешся, хіба що тільки на вокзал йти. А тут за нами ще трійця підходить, теж з Києва, в них теж бронь. Адміністратор трохи подумав, позсував двохярусні ліжка і виділив нам по матрацу. Тож думаю, поїздка до файного міста мені запам’ятається надовго)))) Ну правильно, нічого їздити тоді, коли поряд гримить музичний фест. Сам по собі хостел так нічого. Тільки у них досить таки шумить вентиляції, а тому мені всю ніч здавалося, що чи то дощ йде, чи то сильний вітер дує. Про другий день в Тернополі, під час якого ми додивлялися те, що не встигли в перший згодом)))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.