Тернопіль (день другий)

Тут про те, як же пройшов перший день у Тернополі, а нижче про другий.


Прокинулася я о 7 ранку, якщо ввечері хостел був порожній, бо більшість повернулась з фестивалю після 12 ночі, то зранку не було пустого ліжка.
Вмилися, зібралися, випили чайку і втекли звідти. Зранку навкруги все виглядало більш привітним і таким ніби і заблукати немає де))) А це сам хостел.

Часу купа, ранок, людей мало, красота. Вивчивши карту, вирішуємо піти подивитися на парк Національного Відродження.

Мозайка на Палаці Спорту

Греко-католицька церква Матері Божої неустанної помочі

Таки справді полюбила Тернопіль)))

При вході до парку пам’ятник льотчикам визволителям.

Попереду нас чекав красивий чистий та доглянутий парк з доріжками, лавочками та квітами.

Тут ще мав бути фонтан, але його зараз чи то реконструюють, чи ремонтують.
Сонячний годинник

Співоче поле — здоровенна сцена з чималою трибуною.

Людей зустрічаємо мало, в основному бігуни, а що, я б теж у такому парку бігала залюбки)))
Пам’ятник правоохоронцям

Пам’ятник воїнам-авганцям

Знову катальпи)))

І ми на проспекті Злуки, тут сідаємо в маршрутку, яка підвозить нас до ресторану «Старий млин». Він звісно ще закритий, але просто подивилися, не знаю, але як на мене, то тут занадто багато всього понатикували.

Ниряємо під залізничну колію і вже на вул. Крушельницької, отакий мурал на будинку навпроти.

Далі вийшли на вул. Юліана Опільського, будинок під номером 1 — Тернопільська швейна фабрика «Галія». А раніше на цьому місці стояв Езуїтський костел, який пережив і першу і другу світову війну, а вже радянській владі на його місце зробили отаке і поселити тут фабрику.

Цікавий будинок під номером 6, у якому спинялися Осип Вітошинський та Василь Стефаник, про що нагадує меморіальна табличка.

Далі повз отакий будинок

вийшли до пам’ятнику Ярославу Стецьку — діячу ОУН.

Фасад Тернопільського національного економічного університету.

Цікавий пам’ятник бджолі.

Далі через сквер Кобзаря виходимо до Театрального майдану.

Тут зранку малолюдно і гарно.

А це якісь відьми вночі погубили свої мітли)))

Фасад Драматичного театр ім. Шевченка

Є час роздивитися парк-сквер Тараса Шевченка.

Це пам’ятник Незалежності України.

За ним той самий тристоронній годинник, але вже при денному світлі.

Герб міста на лавці та опорі годинника

Композиція «Випадкова зустріч». Як я зрозуміла, місце популярне серед бабусь, не встигла одна піти, як вже інша сіла))))

Ковані лавки з козаками

Пам’ятник Соломії Крушельницькій,

а от фонтани зранку не працювали, включили їх вже потім.

Новий ЦУМ)))

Колишня катівня НКВС, зараз тут знаходиться поліція.

Ранкова Валова, ще все зачинено.Щоправда знаходимо кав’ярню з хорошою кавою і дивною назвою «Скаварідка».

Поряд отаке графіті а навпроти Стіна бажань, чого тільки народ не хоче))))

Франко в ранкових променях.

Надибали на отакі будиночки — виходить, що сусід навпроти майже повноцінний член твоєї родини))))

Розшукуємо пам’ятник сантехніку, він знаходиться біля торгового центру «Атріум»

Там же пам’ятник людині-невидимці

Та 12-ому стільцю

То вони на фото такі великі, а насправді всі пам’ятники невеличкі, можна і повз пройти.
Церква Різдва в ранкових променях

На карті натрапляємо на пам’ятник Небесній Сотні, йдемо подивитися. На задньому плані активне будівництво.

Насправді пам’ятник мене не вразив, як на мене він безликий, його можна приурочити до будь якої події чи дати. З Майданом у мене ця фігура зовсім не асоціюється.

Далі крокуємо повз Філармонію,

Ляльковий театр

до скверу Андрію Шептицькому, тут і пам’ятник йому встановлено.

Тим часом стає все спекотніше, сідаємо на лавочку і вже нікуди йти не хочеться, тому вирішено йти до парку, а саме до «Топільче».
Пам’ятник українцям — жертвам депортації, у тому ж сквері Шептицького

Тернопільська вулиця)

Аж ось ми в парку «Топільче», досліджуємо місточки та острівці на яких не були.

Йдемо до мосту через річку Серет.

Якщо піднятися вгору, то можна вийти до церкви святих Володимира та Ольги. Грандіозна будівля, це торець, його, як я зрозуміла, ще не довели до ладу.

Вид згори на Церкву над ставом

На тому вирішили перепочити та перекусити, далеко йти не хотілося, тому подалися до «Ковчегу».

Цікавий заклад і досить популярний, бо ще тільки середина дня, а вільних місць майже не було. Готують смачно і обслуговують швидко. Є в них і своє пиво — темне, пшеничне і світле «Слава Україні».

Ми спробували все і все смачне, просто кожен обере до свого смаку. Так наобідалися, що вже й ноги не несли, але треба було рушати.
Правда, по дорозі зайшли ще на фестиваль «Сиру та вина», трохи напробувалися Contar, а ще закарпатського вина з вишнею, смородиною та тернового.
Далі вийшли на набережну.

До потягу залишалася година, вже сил не було десь бродити, тому йдемо на острівець і там просто сидимо, медитуємо та дивимося на став. Словом, Тернопіль мене зачарував, аж не хотілося повертатися.
А і на останок, хочу написати про Тернопільські світлофори, які вмикаються після натискання кнопки. У них це симпатична жовта коробочка з невеличкою металевою кнопкою та табло з написом зачекайте, яке світиться червоним, коли перехід заборонено. Такі бачили і в Чернівцях. А от у Києві — це зазвичай страшна кнопка, яка частіше відсутня, на яку треба жати декілька разів, щоб спрацювало і кожного разу відчувати страх, а то раптом довбане током.
Цікавий у Тернополі вокзал всередині, зі сходами на дві сторони і залами очікування на другому поверсі.

До побачення файне місто))))