Зимові Лумшори, або як я новий рік зустрічала

27.01.2019 · Путешествия · Комментариев нет

Новий Рік якесь таке дивне свято, яке ти кожного року не знаєш як відсвяткувати. Адже сидіти на святковим столом я не люблю, а стосовно поїздки кудись, треба вирішувати ще за півроку. Тому кожного разу зіштовхуюся з проблемою чим же себе зайняти. Як правило покладаюся на випадок, і мене він як правило виручає.


Кінець року видався складним — купа роботи та клопотів. Я навіть ледве знайшла час на прикрашання новорічної ялики.
Для святкування Нового Року було два варіанти — поїхати на Закарпаття або залишитися вдома. До останнього моменту я не знала, як воно вийде. І от за день до поїзду, таки вирішую їхати в таке невідоме для мене село Лумшори, що на Закарпатті.
Оскільки я нічого не вирішувала, то просто поклалася на долю. Але цього року вона видалася до мене не дуже то поблажливою. Але про все по порядку.
Вперше мені довелося пакувати наплічник за дві години до виходу з дому. Оскільки речей з собою я багацько ніколи не беру, тому справилася, але як правило люблю робити це хоча б за пару днів.
Отож повнісінький поїзд Київ-Солотвино повіз мене вдалечінь.
Наші поїзди — це щось непередбачуване, ніколи не знаєш, як воно буде, тут як в лотереї, в вагоні буде або пекельно жарко, або ж навпаки холодно, чогось середнього і більш комфортного, як правило, мені не випадало.
Нічка справді видалася пекельною, протягом якої я майже не зімкнула очей, до жари та задухи додавався нестерпний храп, таки треба не полінитися і піти купити біруші)))
Півпотяга сходить у Ужгороді, збираємося і ми, беремо бусік і рушаємо. До Лумшор недалеко, всього якихось 60 км, трохи більше години.
Лумшори — це курорт, що славиться чанами з сірчисто-водневою водою. Село невеличке, проживає тут десь 80 людей. Але місце досить гарне і я хочу повернутися сюди ще)
Можна почати свою подорож з Воловця, і рогами через полонину Руну спуститися до Лумшор. Взимку до Руни ми так і не дійшли, бо не можливо зараз здолати 24 км за світовий день.
Нас висадили біля магазини, а далі ми мали дертися вгору 200 м, де знаходилося наше помешкання.
Оскільки я не приймала участі у обговоренні програми та зйому житла, то не знаю, що там обіцялося насправді.
Але розчарування почалися одразу, як ми подолали оті підступні гуцульські 200 метрів.
По-перше, нам обіцяли цілий будинок, з кухнею та посудом. Будинок виявився цілим, але… це були дві кімнати з виходом на вулицю, без жодного коридору. Тобто ми мали бігати один до одного по вулиці і, відкривши двері, одразу попадали у кімнату як були у брудному мокрому взутті.
По-друге, кухня з літа десь зникла. Готувати ми могли на мангалі, але дров нам не дали.
До того ж спальних місць всім не вистачало, дехто мав спати вдвох на односпальному ліжку, при чому ціна від того не мінялася. Хазяїн навіть не потурбувався, приготувати додатковий матрац і постіль, хоч взяв попередню оплату.
Словом здаю карти, не зупиняйтеся в To Le Mande, хороше місце так не назвуть))))

Мені не сподобалося, Букінг пише гарно про кімнати з видом на гори, але на жаль гір ви не побачите… Ми жили в старому будинку, що нижче, вище є ще один і колиба.

Словом ми заїхали, потім чекали на свій номер, сперечалися, шукали інше місце, сварилися з хазяїном, бо він не давав і не продавав нам дров. А потім ще й пустив плітки у магазині, що ми дуже погані, бо тирили його дрова. Словом, повний абзац.
Там колись була кухня.

Розмальовані стіни, карта Лумшор

Таємнича маска

Плюс — жива ялинка посеред двору

Святкове

Вид з альтанки

Щоб не сидіти та не сумувати вирішуємо прогулятися до водоспаду Давир.
Церква святого Василя Великого

Йдемо дорогою, зустрічаємо багато автівок з київськими номерами.
То йдеш здавалося б закинутою дорогою, то раптом виходиш до нового готелю.

Водоспад невеличкий, в хорошу погоду до нього можна спуститися і роздивитися, а так таке собі. В Карпатах любий поріжок можна називати водоспадом))))

Зате прогулялися, майже три кілометри пройшли. Треба йти по дорозі, по зеленому маркеру, на розвилці брати вправо)

Наступного дня було 31 грудня) Сидіти в будиночку не хотілося, тому деякі відчайдухи вирушають на прогулянку в гори.

Спочатку план був один, а потім вирішили спробувати дійти до озера Велика Трусця або колишнього Комсомольське, і чому його не декомунізували?
До озера десь порядку 7 км, вирішуємо йти до озера.

Погода чудова, все неначе в казці, настрій теж хороший, щось горло побалює, але то ж таке)))))

Ліс казковий, снігу по коліна, повітря чисте, здається б дихав і дихав.

Підйом не важкий, але снігу чимало, йду майже остання, тому легше, вже протоптали стежку.

Десь на півдорозі, розумію, що чогось мені важко, хочеться присісти, перепочити, дивно якось. То вже потім я знатиму, що в метне вже скоріш за все піднімалася температура, але тоді я про це не знала і звалювала все на роботу та те, що я мало рухалася останній місяць.
А ось і озеро і наша дружня команда, яка 31 грудня зробила це))))

Хотіли сфотографуватися на озері, але не замерзло.

Поки відпочивали, до нас підійшла весела компанія іноземної молоді, з Чехії, Словаччини і ще звідкись. Трохи перекинулись парочкою англійських слів, почастували один одного смаколиками))) Зробили фото, було весело))))

Час повертатися. Шлях назад був легшим і швидшим, бо іноземна команда у кількості 10 чоловік снігоступами протоптала ціле шосе))))
Останні фото

Спустилися вже під вечір, випили глінтвейну біля місцевого магазину)
А потім почалося…
Поки народ готував їжу, мене трохи накрило, хоча за звичай я не втомлююся, а тут щось не то. Поміряла температуру, а там 37.5, далі більше і от я ввечері 31-го грудня лежу з температурою. Якісь порошки трохи ставлять мене на ноги і за 10 хвилин 00.00 я випадаю з будинку з чашкою чаю.
Отак і зустріли. Такого нового року в мене ще не було.

На ранок сильно краще не стало, сил немає, тому вирішую їхати до дому на день раніше, добре, що квитки на потяг були.
Останні фото зроблені у Лумшорах

А на останок скажу трохи про чани. Їх тут багато, майже при кожній садибі є чан. Якісь менші, якісь дорожчі, якісь наповнюють водою з річки, якісь таки отою сірчисто-водневою водою з скважини. Я не любитель такого, але скажу ціни коливаються від 500 грн за дві години до 700 за годину. Наші були у чані біля бази Цімабора, то їм дуже сподобалося. Всі чани відкриті, окунутится можна як у басейні так і прямо у річці, екстрим ще той)))

І от 1 січня, а я в просто космічному стані з температурою їду до Ужгорода. Добре, що потяг до Києва був напівпорожній, бо сил у мене просто не було.
Отак от я зустріла 2019 рік, сподіваюся, що сам рік буде кращим, ніж його зустріч.
Здоров'я вам усім у новому році)

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.