Ярослав. Галопом по місту
Після Перемишля ми вирушили до Жешува, а по дорозі вирішили заскочити до містечка Ярослав, про яке в мережі знайшлося не так і багато інформації.
Одразу скажу, що місто цікаве, тут багато прекрасних історичних пам’яток та будівель, але мені воно сподобалося найменше із усіх відвіданих. Чому? Та тому, що для мене воно стало містом автомобілів — інтенсивний трафік через центральну частину і купа припаркованих автівок. Це все мені нагадало Київ, де не можна нормально пройти, що б на тебе ніхто не наїхав на тротуарі. Так було і в Ярославі, можливо я просто потрапила у місто трохи у невдалий час, але вже наприкінці нашої прогулянки машини мене так допекли, що з я роздратуванням подалася на вокзал, вирішивши, що з мене досить.
Можливо ще справа втому, що через центр проходить транспортна артерія, бо як можна пояснити силу-силенну фур у місті.
Але давайте по порядку))))
Ярослав — місто чимале, вийшовши з потягу, ми одразу опинилися на гамірному та метушливому майдані.
Отак виглядає будівля вокзалу, така собі, не маленька))))
Тут все як у нас — реклама та торгівля йде повним ходом)))) Але мою увагу привертає не це, а розмальована стіна будинку)))
Рухаємося вулицею до центру, навкруги дуже гамірно, багато людей і купа невеличких крамничок на перших поверхах будинків.
Перший об'єкт вартий уваги — римо-католицька церква Святого Духа. Будівля цікава, але в той же час зовсім непримітна. Дуже легко пройти повз, бо фасад церкви знаходиться збоку, як раз навпроти стіни сусіднього будинку)))) Звели церкву у 1689 році на місці її дерев’яної попередниці, до речі поряд знаходилася лікарня, сад та кладовище.
Якщо приглядітися до споруди більш уважно, то можна помітити її оборонні риси — товсті стіни, вузькі вікна. Свого часу церква входила до складу єдиної оборонної системи міста.
Думаю, що в ті часи центральний фасад не виходив до глухої стіни сусіднього будинку. Через інтенсивний рух так і не встигаю зробити кадр без автівок))))
Мури оточували центральну частину Ярослава і мали три в'їзні брами. Одна з них — Краківські ворота, реконструкцію яких зараз можна побачити. Кажуть, що вони були найгарнішими за своїм виглядом, збудовані у ХVІ столітті, а зруйновані у ХVІІІ. Виявили залишки оборонних мурів випадково під час ремонту стін найближчих будинків.
Рухаємося далі — на горизонті красива будівля центру культури, теж на реконструкції))) Ця велична споруда була спроектована для організації «Сокіл», що пропагувала спорт та здоровий спосіб життя, відомим польським архітектором Теодором Таловським. Будівля з елементами еклектики дійсно виглядає дуже ефектно.
Фасад прикрашають скульптури крилатого юнака, що уособлює собою спорт та сокола. А ще тут є грифони, що тримають герб. Зараз в будівлі знаходиться культурний центр.
Будівля 1912 року побудови в якій свого часу знаходилася община єврейських ремісників.
А далі, перейшовши через дорогу, потрапляємо на пішохідну вулицю Гродзьку, але про неї трохи згодом.
Торгові ряди
І красуня ратуша.
Але насолодитися виглядом цієї споруди заважали автівки і монтажні роботи, на площі Ринок як раз встановлювали каруселі та ще якісь конструкції.
Ратуша була збудована у 1625 році, але свого сучасного нео-ренесансного виду набула вже під час перебудови в кінці ХІХ століття, тоді було добудовано верхню частину башти, яку у 1782 році знесли австрійські солдати.
Башту ратуші прикрашає годинник, виготовлений у Відні у 1896 році у студії Річарда Лібінга.
Поряд з ратушею знаходиться колодязь або як кажуть поляки студніца. Свого часу такі колодязі, розміщувалися на центральних площах міст і використовувалися для потреб мешканців. Схожий колодязь ми ще побачимо у Жешуві.
У Ярославі з колодязями було дещо сутужно, бо центр міста знаходився на високогір'ї. Колодязь, що ми зараз бачимо було знайдено у 1965 році, а викопали його аж у XVII столітті. Говорять, що його глибина сягає 30 метрів, але і нині достеменно невідома його справжня глибина. Колодязну шахту розчищено лише на 12 метрів. Нижня частина стара, а от верхня, то вже сучасна реконструкція, яка є пам'яткою і приваблює до себе туристів.
Як я вже зрозуміла, під кожною площею були або ж ще й досі є підвали, так звані півници. Копали їх протягом багатьох років, одну на одній, а тому висота деяких залів іноді може сягати 10 метрів.
Такі підземелля є під площами у Перемишлі, Жешуві і Ярославі. В перших двох ми побували, а от у підземний світ Ярослава так і не потрапили, хоча хотіли і намагалися. Знайшли будівлю, під якою знаходиться вхід, на дверях висів розклад та прайс. Походивши по будівля, піднялися навіть на другий поверх, але не знайшли а ні входу, а ні каси, а ні жодної живої людини. Тому Ярославські підвали так і залишилися планами.
Вхід знаходиться під оцим типовим багатоквартирним будинком, поряд з меморіальною дошкою Фелікса Залевського.
Сам маршрут відкрили ще у 1984 році, за описами там під землею має бути цікаво, але на жаль, так чи ні сказати не можу.
Вартими уваги є і інші кам'яниці на площі, що мають відкриті галереї. Цікаве та доцільне рішення, бо раніше за житлову площу над галереями податок не брався, бо вони як би не займали місця на площі))))
Особливо мені сподобалися ось цей з арками. Це будинок Орсетті, італійського торговця та банкіра — один з найкрасивішим представників буржуазної багатоквартирної забудови, зведений у 1570—1585 роках.
З 1945 року у будинку знаходиться музей.
Трохи побродивши серед машин, я рушаю далі, орієнтуючись на зелений купол греко-католицької церкви Преображення Господнього. Але чим ближче підхожу, тим важче її сфотографувати))))
Церкву почали зводити у 1717 році на фундаменті замку і будували цілих 30 років, а у 1911—1912 роках вона зазнала перебудови.
Погляд назад на ратушу
Від собору рукою подати до оглядового майданчика, хоча якщо чесно, вид з нього відкривається так собі.
По-перше, тільки в одну сторону на Ярославське абатство і то лише коли залізти на цегляну огорожу, бо огляд загороджують дерева.
Поряд з майданчиком є пам’ятник — лавка Едварда Кіферлінга — польському художнику та професору школи мистецтв. До речі, саме на вікна свого кабінету дивиться бронзова скульптура Кіферлінга.
Тут же знаходиться вже відомий нам стовпчик, яким марковано шлях Святого Якова.
Далі довго думали як рухатися далі, чи спробувати пройти стежкою чи йти дорогою, переміг другий варіант, рушили до Костелу Божого тіла, який будувався як єзуїтська колегія у 1594 році.
Комплекс складається із двох частин у різних архітектурних стилях — бароко та ренесансу. Будівля дійсно дуже велична і величезна.
Для фотографування таких споруд треба об'єктив із широким кутом, а тому я намагаюся втулити його весь і один кадр за допомогою панорами)))))
Фігури святих, що прикрашають паркан.
Далі наш шлях лежав до Бенедиктовського абатства, на мій погляд найспокійнішого місця у місті. Хоча щодо тиші та спокою можна посперечатися. Будівництво почалося у 1615 році і тривало до 1648. У роки Другої світової на цьому місці діяло німецьке гестапо. Адже територія оточена високими мурами ідеально підходила для виконання смертельних вироків. Саме тут під стінами було розстріляно євреїв та поляків міста. Сестрам монастир передали лише у 1991 році. Зараз вхід на територію абатства вільний, можна спокійно прогулятися алеями, посидіти на лавочках.
Церква св. Миколи та Станіслава
Вартим уваги є кам’яний портал 1622 року.
Поховання Анни Дженке — видатної вчительки те педагога, директорки школи мистецтв.
Місце тихе та приємне для прогулянок, тут каталися дітлахи на велосипедах та прогулювалися молоді мами з візочками.
Але нам слід було рушати далі.
В'їзна вежа
Могутні мури навколо абатства
Далі ми знову повернулися до центру, щоб побачити ще декілька цікавих об’єктів, котрі пропустили зранку.
Велика та Мала синагоги, збудовані у ХІХ столітті. Тут я трохи рознервувалася, бо через машини неможливо було не те що зробити фото, а й толком роздивитися будівлі((((
Повернулися на вулицю Гродзьку, що є головною пішохідною вулицею міста.
На цьому будинку можна побачити цікавий фриз з арабськими мотивами, виконаний з використанням техніки сграффіто.
А між будинками № 15 та 17 знаходиться найвужчий будинок у місті, його ширина всього 2,5 метри. У будинку дві кімнати, одна на першому поверсі, інша на другому.
Час до потяга ще мали, тому вирішили навідатися до Домініканського монастиря.
По дорозі побачили кляштор Францисканців
Отакий мурал
І сам монастир — величний і прекрасний. Його будівництво почалося у 1696 році, але після того він ще не раз перебудовувався і домініканці тут з’явилися лише у 1777 році.
На території тихо та спокійно, можна обійти святиню навкруги, що я і зробила
З протилежного боку є вихід до каплиці-криниці з чудодійною водою. Тут було джерело, з якого пили паломники, а потім вода набула чудодійних та лікувальних властивостей, а тому над джерелом у 1752 році звели кам'яну каплицю. На сьогодні води з нетрів землі качає насос і її можна скуштувати.
Мури навколо монастиря)
Час невпинно збігав, тому ми галопом повертаємося на вокзал, як раз встигаємо на потяг, що доставив нас до Жешува. Про це прекрасне місто наступного разу.
А Ярослав дійсно хороше містечко, варте уваги туриста. Буде нагода завітайте, може перед вами воно постане у дещо іншому світлі))))