Суми від Владислава Івченка

03.09.2018 · Путешествия · Комментариев нет

Після ранкової самостійної прогулянки містом на нас чекала екскурсія від відомого письменника Владислава Івченка. Три години пролетіли як мить, ми почули багато цікавого, а посмішка не сходила з обличчя. Дуже дякую Владиславу за чудові розповіді та витрачений час. Хто краще розповість про місто, як не людина, яка там живе і до того ж багато років пропрацювала журналістом.


Отож почали від пам'ятника Лушпи. Івченко розповів нам трохи про парк, того ж Лушпу, бо якщо чесно, я була не в курсі хто він такий, згадав про Троїцький собор, який дуже добре видно від парку. Показав елітну багатоповерхівку, збудовану на кістках поряд з Олександрівською гімназією, на тому місці де діяв концтабір. Коли почали рити котлаван, то було викопано дуже багато тіл, але їх тихенько прибрали, будівництво продовжили, а сумчани отримали пам’ятник ветерану, до якого ми ще навідаємося. Я б у тому будинку нізащо б не погодилася жити.
Забула назву цієї будівлі, але у 90-ті — це була нейтральна територія, де збиралися всі групування міста, часто доходило до сутичок. Зараз будівля стоїть пусткою, щось там невдало спроектували і її з часом повело.

Поряд червоно-чорний прапор — пам'ятний знак Героям Небесної Сотні, встановлений місцевою «Свободою». Але прижився він не одразу, дуже довго місцеві прихильники руського міра зрізали його, а свободівці поновлювали, та останнім часом баталії припинилися і прапор не чіпають.
Кидаємо погляд на садибу Харитоненка і рушаємо до площі Незалежності.

Фонтан ще радянських часів, який переробили у «Європейський»

Велетенська площа перед мерією, яку в народі ще називають Пентагоном, викладена бетонними плитами, робилася під паради та демонстрації. Колись тут стояв Ленін. Івченко розказав, що площа Незалежності не дуже популярна серед сумчан, до того ж вона вітряна, а тому незатишна. І справді за два дні, ми тут майже не бачили людей, в основному всі просто перетинають її, йдучи у справах.

Величезний готель радянської епохи, зараз працюють лише перші поверхи. А колись свого часу при готелі працював ресторан, потрапити в який було дуже престижно, але часи змінюються))))

Прямуємо далі. Вулиця Соборна, найстаріша у місті.

А це найстаріший храм у Сумах — Свято-Воскресенський собор, збудований у 1702 році за кошти сумського полковника Герасима Кондратьєва. Святиня має оборонні риси і є чудовим зразком українського-козацького бароко.

Вулиця Воскресенська і пам’ятник сумці. За легендою козаки на березі річки знайшли три сумки із золотими монетами і там же заснували місто, що отримало назву Суми. Ось чому герб міста прикрашають три сумки. Навряд чи це так, але сумки виглядають цікаво))))

Перший контактний пам’ятник, хоча ні, вже другий. Першим був Лушпа, біля якого можна було посидіти і за щось його там потерти. Взагалі у Сумах дуже багато саме контактних скульптур, виявляється один із мерів їх палкий прихильник. А чого, цікаво, головне придумати для кожної якусь байку))))

Сумка з монетами, звісно ж до грошей. Якщо хочете, щоб у вашій торбі водилися гроші, треба повісити її на гак і при цьому активно терти найбільшу монету. Раніше в імітованому колодязі була вода і туди кидали монетки, але зараз там сухо і монет майже немає.

Перевіряю чи працює повір'я))))

Балкони

Далі по провулку 9-го травня виходимо до ще однієї контактної скульптури — гусара.

Кожного року випускники кадетського корпусу його розмальовують, прикрашаючи гусара кольоровими лампасами та погонами)))

Івченко показав нам справжні Суми, що ж ховається за фасадами центральних вулиць.

А ось і пішохідна Соборна, яку прикрашають люки із сумками))))

І її окраса Спасо-Преображенський собор, збудували його у 1776—1788 роках.

У 1892 році відбулася капітальна реконструкція храму, кошти на яку виділили місцеві купці Микола та Дмитро Суханови, тоді ж прибудували 56-ти метрову дзвіницю, на якій встановили годинник з курантами, виготовлений на замовлення аж в Англії.

Всередині святині зберігся розкішний інтер’єр та іконостас, прикрашений малахітом та мармуром, але я в середину не заходила, не з моєю любов’ю та й не в моєму наряді)))
До речі, це єдиний храм у місті прикрашений скульптурами

Невеличкий парк Тараса Шевченка з пам’ятником поету. У Сумах Тарас не унікальний, такий же як і скрізь — старий, з вусами та у кожусі.

Поряд з Тарасом пам’ятник студентам, що влітку 2004 року на цьому місті почали так звану революцію на траві. Протестувати почали проти об’єднання декількох вузів, а далі вимагали відставки «донецького» губернатора Щербаня, який вже дістав сумчан. На цій ноті місто підхопило помаранчеві настрої і виступило проти Януковича. Хто зна, можливо саме тому Суми не стали на сторону руського міра у 2014, адже місто знаходиться зовсім недалеко від кордону з росією.

Академія банківської справи займає приміщення колишньої першої жіночої гімназії. Будівля дуже гарні, збудована у ХІХ-ХХ столітті у неготичному стилі.

Проходимо в арку і виходимо до фонтану «Садко», встановленому за ініціативи Лушпи у 1985 році.

Хоча саму скульптуру було виготовлено на 10 років раніше і вона весь цей час припадала пилом, поки її на світ не витяг тогочасний мер міста. Через любов Лушпи до жінок, місцеві жартували, що то не Садко, а сам Лушпа зі своїми коханками.

Івченко розповідає)

Наукова бібліотека, яка мала бути збудована у формі квітки лотоса.

Фонтан не так давно відремонтували, виглядає він гарно, а ввечері ще й підсвічується, ми його ще побачимо у всій красі, а поки що далі до Покровської площі.

Ажурна дерев’яна альтанка, що вже стала символом міста.

Це робота архітектора Щавелєва, таких альтанок нібито було виготовлено 50 штук, всі без використання цвяхів, але вціліла лише одна. Хоча сумніваюся, що ця, яку ми бачимо, то та сама, ще довоєнна. За легендою альтанку встановили на місці, де пробували шукати нафту, але дивно, у сСумах ніколи не добували нафту, бо її тут просто немає)))

Пам’ятник «Партизанський рейд»

Колись на цьому місці стояла Покровська церква, яку зруйнували у 1932 році. Фундамент колишньої святині позначили червоною плиткою і встановили отакий знак та каплицю.

Суми та цукор нерозривні, хоч зараз його майже не виробляють у всій області. Але це нічого, зате є фонтан у формі цукру і контактний пам’ятник цукру, а точніше рафінаду, на який можна піднятися, по кругових сходинках.

Поряд ще одна контактна скульптура — Дама з парасолькою, кажуть, якщо погладити жінку по животу, то буде вам щастя у вигляді поповнення у родині.

Але мені більше сподобався кіт біля ніг дами, от з ним точно налагоджено повний контакт, он як відполірували.

Рухаємося далі — пам’ятник цукрозаводчику та меценату Івани Герасимовичу Харитоненко, який багато зробив для розбудови міста.

Гарна будівля у стилі бароко, прикрашена ліпниною та каріатидами — колишня земська управа, нині тут знаходиться краєзнавчий музей.

А там Театральна площа з театром драми та комедії ім. Щепкіна.

Скульптура якого стоїть поряд, щоправда вона не дуже контактна, але все ж таки))))

Художній музей, що славиться шикарною колекцією картин, але ми звертаємо увагу на сам будинок, що зводився для земського банку за проектом Карла Шольца, який товаришував з Харитоненками і був залучений до багатьох проектів.

Ще одна контактна скульптура — веселий сумчанин, її прототипом став Володимир Кривопишин, батько сумського КВК. У скульптури є кишеня, існує повір’я, що туди потрібно класти папірці з бажаннями, мають здійснитися. Не перевіряла, то не скажу правда чи ні))))

Далі ми за Владиславом Івченком рушаємо до парку культури та відпочинку ім. Івана Кожедуба, що є улюбленим місцем про прогулянок сумчан.

Він великий, із зеленими алеями, лавочками, дитячими атракціонами та скульптурами.

Фонтан «Купальниця»

До речі, прототипом для скульптури була реальна дівчина, зараз жінка вже в літах, але ще досі мешкає у Сумах.

Контактний Чехов, біля нього можна посидіти, що я і роблю))))

У місті ще є музей письменника, але ми до нього так і не добралися.
Мені найбільше сподобалася голова Чорномора, класна скульптура.

І що саме цікаве в ній є таємні двері. Голова з дверима, цікаво ж))) Насправді там за дверима свого часу зберігали інвентар для прибирання)))

Колесо огляду, цього разу, я чогось дала маху і не покаталася(((( ні, можливо це знак, що варто у Суми ще повернутися))))
Стадіон «Ювілейний», який вміщує майже 26 тисяч глядачів, відкритий у 2001 році. Почали будувати його у 1999 році за Щербаня. От і можна порівняти, що будували Харионенки і що наші мільйонери і то не за свій рахунок. Навіщо Сумам такий велетенський стадіон не зрозуміло. Наповнювався він лише раз у день відкриття, і то людей звозили з області, щоб дати красиву картинку.

Зараз металеві конструкції потроху іржавіють.

Там за парканом невеличкий контактний зоопарк

Залишки дерев’яних скульптур, що залишилися від фестивалю, за словами Владислава самі пристойні)))

Місток

Студентський пляж

А ми звертаємо до Хіросіми))) так, все правильно, саме так місцеві називають недобудований спортивний комплекс.

У Сумах є декілька таких вражаючих закинутих недобудов, які не встигли завершити у радянські часи, так вони і стоять ніби монументи тій епосі, що пішла. Хіросіма — цікавий об’єкт, ідеально підходить для фото та відео-зйомок і нагадує чимось таємниче всіма покинуте місто. Я люблю таки штуки, тому трохи відстаю))))

Цікаво виглядає об’єкт на Гугл карті, ніби якийсь символ чи то квітка.
А далі йдемо звичайним приватним сектором — яблука, груші, собаки)))))
Івченко веде нас до Альоші, отому дивному чуваку у шинелі, касці і з мечем))))

На гору деремося крутими та напівзруйнованими сходами))))

Насправді це монумент Вічної слави з вогнем, списками загиблих та танком, на якому написано за Вітчизну.

З майданчика відкривається вид на частину міста, хоча в це важко повірити, все воно тоне в зелені, лише хімічний завод димить своїми трубами.

Тут нам Владислав показав пам’ятник ветерану, звернув увагу на його ніжні, витончені пальчики, ну не могли у справжнього бійця бути такі руки.

А ми рушаємо до кладовища)))) Так і тут я собі не зраджую, всі шляхи ведуть туди у царство мертвих. Хоча, якщо чесно, сама я туди йти не планувала, а даремно, так що подяка Івченку за те, що зводив нас туди.
Тиха вулиця Маяковського

Пам’ятник жертвам комуністичних репресій

Верстовий стовп, який позначає старі межі міста

Петропавлівське кладовище найстаріше у місті, тут можна побачити напівзруйновані склепи, єврейські поховання.

Пам'ятник загиблим польським солдатам, що померли у військовому шпиталі

Але найбільшої уваги заслуговує склеп-піраміда, таких на території України збереглося лише три.

Збудований він орієнтовно наприкінці ХІХ століття, а от для кого та ким достеменно не відомо, ходять різні чутки та припущення, навіть такі, що зі склепу до річки вів підземний хід.

А також чудові мармурові скульптури французького скульптора Арістіда Круазі «Янгол» та «Голгофа» на могилах родини Харитоненків.

Янгола встановлено на могилі рано померлої доньки Павла Івановича — Зінаїди, тої самої в пам’ять про яку було збудовану дитячу лікарню.

Прекрасні скульптури, а поряд отаке неподобство,встановлене за ініціативи депутата сумської ради(((

Поряд можна знайти могили купців Суханових.
Це все біля Петропавлівської церкви, збудованої у 1851 році.

При вході на кладовище йде робота над меморіалом загиблим бійцям у російсько-українській війні. Могил дуже багато, наразі їх привели до одного типу, скрізь встановили хрести козацького типу.
На цьому наша зіркова екскурсія закінчилась, ми подякували письменнику і рушили до фірмового магазину горілчаного заводу «Горобина», де я придбала собі пляшку бальзаму «Суми». Ще правда пробу не знімала))))
На цьому все, ми щасливі та сповнені вражень посунули до центру — обідати.
Про те, як ми провели решту часу у Сумах наступного разу.
А тут про стріт-арт на сумських вулицях.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.