Спуск у Ворохту або повернення до цивілізації

24.06.2018 · Путешествия · Комментариев нет

Ох, же та ніч була холодною. І що саме цікаве навіть підйом не зігрів, бо сонячні промені майже не потрапляли на галявину.


Але підсвічували все навкруги м'яким теплим світлом)))

Але не думайте, холодно було не тільки мені)))) Сівши снідати на тому місці, де вчора палили багаття, вже через декілька хвилин всі цокотіли зубами. Тому схопивши тарілки, кружки та сідачки ми побігли шукати сонячні промінчики і влаштувалися просто серед трави, головне, що на сонечку)))) Потім почався процес збору наметів та речей. І от ми на маркованій стежці, що в’ється лісом, йти легко.

Місце для відпочинку, тут наштовхнулися на череду корів із дзвіночками і отаку інсталяцію))))

А от у самій Ворохті ми трохи збилися з маркеру, повернули не туди, а тому довелося лізти попід парканом, що вибратися на вулицю)))

Ось вона Ворохта, ось вона цивілізація))))

Сучасна техніка і навігатори то все добре, але іноді вони заводять тебе не туди)))) Проскакуємо поворот, зате виходимо до віадуку, що вважається найдовшим у всій Європі, його протяжність 130 метрів, а ширина арки сягає десь 65 метрів.

Це й красень, зведений у 1895 році, вже не діючий, поїзди проходять по новому мосту, збудованому поряд.

Я вже не перший раз проходжу під віадуком, але мене все одно кожного разу вражає його велич і могутність. І нічого, що зробили невеликий крюк, зате побачили ще один цікавий об’єкт окрім гір))))))

З останнього мого візиту до Ворохти, а це було аж у 2013 році, дещо змінилося. По-перше на березі Прута під віадуком з’явилися капличка і купальня і до того ж річка була набагато повноводнішою. Тут на березі і примарафетилися — передяглися, привели до ладу забрьохане взуття, поскладали трекінгові палиці. Адже попереду чекала цивілізація з кафешками, магазинами та відпочиваючими, які не поспішаючи прогулювалися вулицями. Найсміливіші наважилися скупатися, я обмежилася лише миттям ніг.А Діма приймав сонячні ванни)))))

Далі вже на розслабоні попленталися до залізничного вокзалу. У Ворохті масштабними темпами йде ремонт дороги, роблять узбіччя. А я кидаю останні погляди на засніжені вершини Чорногорського хребта.

І трохи Ворохти.

Часу до потягу вистачало, тому встигли ще навіть зайти пообідати. З вибором місця виникла ціла проблема, куди ж піти, Гугл нічого цікавого не підказав, тому рушили на удачу)))) Вибір пав на заклад під пафосною назвою Говерла)))) Але обслужили нас швидко і було досить смачно. А далі був потяг… Назад не вдалося взяти квитки в одному купе і навіть нижні полиці(((( Вагон забився майже одразу. Нам взагалі страшенно пощастила — матуся з синочком повантажилася в Татарові, одразу розстелилася, заштормила вікна і вклалася, а синуля до Львова втикав в планшет. Добре, що в купе є коридор, то ж там ми і зависали аж до Франика — пили пиво з чіпсами.
А у Франику стільки стояли, що навіть встигли сходити за кавою та морозивом. А потім був нудний шлях додому. Київ зустрів метушнею і прохолодною погодою.
Хочу подякувати всім причетним, подорож вдалася на всі сто — чудова компанія і прекрасний маршрут. Окрема подяка Дімі за хороший настрій та посмішку. Діти вони такі щирі та невимушені і бачать всю нещирість, хоч здається ми дорослі вже так добре навчилися маскуватися. А Дімину фразу «Вісім годин і сорок дві хвилини рівно» я ще довго буду згадувати))))
Ледве встигла розібрати фотографії, а вже знову хочеться в гори)))) Це вже, напевно, невиліковно))))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.