Седнів
Відвідати Седнів планувала давно, здавалося б і проїжджаю частенько неподалік, але все ніяк.
І ось нарешті)
Потрапила в Седнів я незвичним шляхом, з Бігача.
Ці два населені пункти знаходяться на різних берегах річки Снов, тому щоб потрапити у Седнів потрібно переправитися по отаку місточку чи як його ще називають пантону, але він досить екстремальний і не кожен ризикне переїхати по ньому машиною.
Біля води гарно, фотогенічності кадрам додає ГЕС. Тут би трохи зупинитися, але ми поспішаємо, бо нас вже чекають в маєтку Лизогубів.
Трохи відстаю від решти, щоб подивитися на ГЕС під іншим ракурсом. До речі, при електростанції працює музей, але потрапити туди не так просто, є в нас такі музеї, які працюють невідомо для кого, але то окрема історія.
І ось йду вже вулицями містечка Седнів, на очі потрапляють цікаві дерев'яні будинки та паркани.
Нестандартний шлях до маєтку проходить через отаку вуличку. Не знаю, але мені вона дуже нагадала Коріневі ями польського містечка Казімеж-Дольний. Звісно масштаб не той, але схоже дуже)
І от здолавши цей таємничий тунель ми підійшли до садиби родини Лизогубів.
В кінці XVII століття містечко Седнів стає власністю Якова Лизогуба і починається будівництво житлових та господарських споруд, закладають парк. Згодом тут хазяйнували інші нащадки родини, удосконалюючи та добудовуючи. І звісно ж тут гостював Тарас Шевченко.
Після революції маєток було націоналізовано і передано сільській школі. Остання розміщувалася тут аж до 2012 року і лише після її переїзду парк та садиба стали філіалом чернігівського обласного історичного музею.
Тільки уявити лише якихось 9 років тому нікого не цікавила історична цінність цього місця...
А ми разом з Тетяною Луговською починаємо знайомство з садибою Лизогубів. Але починаємо з найвіддаленішого об'єкту — дерев'яної Георгіївської церкви. Вважається, що церкву було побудовано у 1747 році, але зустрічаються і більш ранні дати.
Якщо чесно споруда церкви вражає, не так багато в нас збереглося отаких дерев'яних храмів.
Побудована церква без єдиного цвяха, була реставрована, але неякісно, тому потребує нового ремонту і якнайшвидше.
Храм діючий і відкритий для туристів. Всередині, на жаль, не збереглося ніяких розписів, все було зчищено. Єдине, що уціліло, це оцей невеличкий обрис.
Найстаріші оздоблення.
А ще церква відома тим, що тут знімали сцени радянського фільму «Вій».
Нам пощастило потрапити в підвали кам'яниці Лизогубів, яка була збудована у 1690 році і є найстарішою мурованою житловою будівлею Лівобережної України. Щоправда, вона була дещо перебудована у ХІХ столітті і саме тоді з'явилася оця симпатична вежа.
Спитаєте, чому пощастило потрапити в середину? Та тому, що будівлею опікується не музей, а Чернігівобленерго.
В підвалах
Всередині кам'яниці. Тут нам повідали про одну цікавинку цієї будівлі, про неймовірну акустику. Якщо стати в двох протилежних кутках і спробувати щось тихенько шепотіти, то ці слова можна добре розчути в протилежному кутку. Дуже цікаві відчуття, коли чуєш слова людини з іншої частини кімнати.
А далі прямуємо до родової усипальниці Лизогубів — Воскресенської церкви, збудованої у 1690 році. Саме тут було виявлено поховання близько 40 тіл родини Лизогубів, зараз у храмі переховані лише частина останків, які вдалося зберегти. Взагалі за радянської влади всі носії прізвища Лизогубів зазнали утисків та переслідування.
Я одразу звернула увагу на ланцюги на церкві, дивно правда ж? З'явилися вони вже значно пізніше, скоріш за все вже у радянські часи. А от для чого та хто їх там розмістив, не відомо. Можливо, то був, якийсь ритуал, щоб стримати душі померлих Лизогубів, може щось інше. Зараз вже ніхто достоменно і не скаже.
Залишки кладовища, яке колись знаходилося поряд з храмом.
Козацьке поховання
А це не стара будівля, а нова школа, зроблена з розмахом на таку кількість дітей, що зараз їх сюди звозять з найближчих сіл. Зроблено не на совість, вже починає обсипатися.
Старезний дуб
А далі ми повертаємо до парку, який було розбито ще Лизогубами. Звісно що з того часу збереглося не так багато дерев. Зате насаджуються нові, нещодавно тут з'явилося гінкго та ділянка з трояндами.
Будинок для прислуги, на першому поверсі якого знаходилася поштова станція
Каштанова алея, яка веде до кам'яного гроту, та місточка, але, на жаль, в мене не було часу туди навідатися.
Андрій та Ілля Лизогуби.
В 1904 році на територію садиби було відкрито один з перших пам'ятників Тарасу Шевченку, на жаль його було знищено у роки радянської влади. Зате зараз на території парку встановлено аж 2 пам'ятники Кобзарю.
Скульптури в парку
Ще однією родзинкою і найбільш вгадуваним об'єктом є альтанка Глібова, зведена на крутому березі річки Снов у першій половині ХІХ століття.
А ось і Глібов
А тепер час відвідати садибу, на жаль, в середині не збереглося майже ніякого убранства та меблів, адже приміщення було перероблене на школу і переділене на класи.
Але все одно цікаво походити коридорами будинку, визирнути у вікно, з якого колись відкривався вид на Снов, побачити залу, де влаштовували вечори з танцями.
Хотілося ще походити парком та насолодитися видами, але, на жаль, коли ти їдеш з групою тобі ця розкіш недоступна.
В'їзні ковані ворота ще тих часів, навіть з ініціалами власників.
Тому хочу повернутися ще до Седнєва. А якщо ви раптом там ще не були, з'їздьте, це не так далеко від Києва і там є на що подивитися.