Ранковий Ужгород

22.12.2017 · Путешествия · Комментариев нет

Ну і звісно ж я не могла поїхати з Ужгороду, не пройшовшись його ранковими вуличками. Хотілося оживити в пам’яті старі спогади. В жовтні світає вже не так рано, то ж раніше восьмої не було сенсу вибиратися з хостелу.

А це вид з кімнати хостелу на ранкове місто.

Незважаючи на ще ранкові сутінки на вулиці досить таки тепло, ранкова прохолода майже не відчувається, це тобі не Київ))))
Йдемо на Корзо, тут тихо та порожньо, тільки іноді трапляються поодинокі пішоходи та песики)))

І вулиця виглядає зовсім по-іншому, помічаєш речі, на які в людській метушні просто не зважав)))

Оцю штуку вчора і не помітила)))

Люблю я ранкові прогулянки))))

А це вул. Волошина

Виходимо на набережну, тут теж малолюдно, трапляються лише поодинокі перехожі та бігуни. Справжній кайф, йти вздовж річки, насолоджуватися осіннім ранком, вдихати свіже трохи вологе повітря, все так як і сім років тому. Міст підсвічується, я ще встигла зробити декілька кадрів і підсвітку вимкнули, а без неї вже якось не так гарно)))

Липова алея

А на тому березі музичний театр та пам’ятник Олександру Духновичу

Пам’ятник Августину Волошину

Сова на фасаді одного з будинків)

Пам’ятник художнику Ігнатію Рошковичу. Хоч можна його роздивитися і спокійно сфотографувати. Гарно зроблений, художник дивиться на Пішохідний міст і саме він вимальовується з під його пензля.

Площа перед ляльковим театром здається набагато більшою ніж була вчора)))

Герб міста

Перейшли через Уж та трохи прогулялися Київською набережною.

А ці красені вже зранку напоготові, жодного шматочка чогось їстівного не пропустять, хто проворніший, той ухватить більше)))

На тому моє знайомство з Ужгородом закінчилось. Тоді, наївна, я думала, що оглянула майже все. То вже згодом зрозуміла, що таки багато чого залишилося поза увагою.
А того дня, ми ще вирішили погуляти по Мукачево, тому випивши ранкової кави рушили до автостанції. По дорозі подивилися на замок з іншого боку, а далі вже по знайомому маршруту до автостанції, яка знаходиться навпроти залізничного вокзалу.

Покровська церква

І на останок про враження, старі майже не змінилися, але додалися і нові. Цього разу я відчула на собі м’який закарпатський клімат, насолодилася вечірнім містом, воно таки прекрасне, та ранковою прогулянкою вздовж річки Уж, дізналася про міні-скульптурки, пошуки яких можна перетворити на справжній квест. А ще цього разу Ужгород постав для мене трохи неукраїнським, бо угорська чулася частіше ніж українська і чулася скрізь. Все почалося із групи мадярських школярів у замку, ну і понеслося. Іноді мені здавалося, що я вже якось випадково перетнула кордон і мою українську тут вже ніхто не зрозуміє))) Трохи забіжу наперед і розкажу про Мукачево. Саме там до нас звернулася жінка з питанням чи розмовляємо ми українською і на нашу ствердну відповідь дуже зраділа. Отакої))) Але якщо зважити на історію цього краю та близькість кордону, то це все стає зрозумілим. А ще досить багато зустрічалося російської. І навіть у сфері обслуговування, тобто зайшов замовив каву українською, а у відповідь тобі російська. А ми тут ще обурюємося, що у нас у Києві не хочуть обслуговувати на державній мові.
А загалом місто сподобалося, хочу сюди ще повернутися і таки відшукати всі міні-скульптури))))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.