Осінні Карпати. Чорногора (частина друга)
На ранок дощ перестав, калюжа в тамбурі теж зменшилась, але все навкруги було сіре та мокре і вилазити туди зовсім не хотілося. Тому я навіть примудрилася зуби почистити не виповзаючи з намету)))
Так почався наступний день)))
Одяг був мокрий і холодний, та ж фішка з взуттям. Мокре вдягати не хотілося, а другу пару більш менш сухого було шкода, бо однозначно ж поки потиняєшся навкруги, то воно промокне. Як я тоді раділа, що таки прихопила ще одні черевики. Хоча в день виїзду, коли в Києві стояла справжня жара, мені так і хотілося їх скинути вже на вокзалі, щоб трохи полегшити свою ношу, але все таки, щось мене стримало. І оте щось, я зараз просто боготворила)))
Сніданок та ранкова кава)))
І знову починає накрапати дощ. Я вирішую швиденько хоч до озера пробігтися, чи точніше сказати прошльопати по калюжам та багнюці)))
В таку погоду авто фокус ну зовсім не справляється, до того ж камера одразу намокає, краплі потрапляють на фільтр об’єктива.
А так на схилі, хтось тризуб виклав)))
Тому швиденько форкаю і повертаюся, бо народ вже напоготові.
А озеро гарне, вода прозора, можна роздивитися всі камінчики і це все чудо на висоті майже 1800 метрів.
Того дня до місця зустрічі бограчувальників нам треба було пройти зовсім небагато, десь кілометрів 3. І то треба було тільки спускатися, йшли вздовж річки Бребенескул, а іноді і прямо по ній.
Я пленталася знову в самому хвості, по-перше після дощу таки було слизько, а по-друге знову вертіла головою, бо гарно було навкруги, щоправда замість гір бачила лише обриси.
На Чорногорі дуже багато воду, зустрічаємо силу силенну річок та потічків, деякі утворюють справжні водоспади.
Якщо не помиляюся на тому короткому шляху ми зробили не менше 2 привалів і на кожному ми продовжували дегустувати смачні настоянки . А оскільки я замикала колону, то толком і не відпочивала, а отримувала свою порцію і рушала далі, ну і ще звісно трохи пофотографувати встигала))) 
І от нарешті, я протестувала своє пончо в похідних умовах. Боялась, щоб з ним було все гуд, бо одна дуже грамотна знайома, попрала його в пральній машинці, мені б таке навіть в голову не прийшло.
Останні кроки і ми на місці, вже і народ починає підтягуватися. Наметове містечко потроху розростається.
Зараз буде чай)))
Хтось назбирав грибів)))
А ось і багаття, нарешті можна погрітися, а заодно зварити грибну юшку.
Народу стає все більше, а ось і тент натягнули. Як раз вчасно, бо дощ на вечір тільки посилився і ми б там точно промокли до нитки, а так все було добре.
Я трохи потинялася з фотоапаратом. Піднялася на гору, сфоткала намети.
Пройшлася вздовж річки,
спробувала познімати воду на довгій витримці, але то все було з рук і нашвидкуруч, бо вже на останніх кадрах об’єктив повністю вкрили краплини дощу.
А це подарунок від однієї хорошої людини, якої вже немає з нами. За своє життя він так і не встиг побувати в Карпатах, але дуже хотів. Тому я дала собі слово, що ця фляга побує в карпатських горах і не раз)))
Повертаюся та трохи допомагаю з приготуванням бограчу. Цього разу він зварився значно швидше і був смачним, так можливо не таким гострим як потрібно, але для мене то було як раз))) Саме тому, напевно, він так швидко і розійшовся))))
Потім я ще довго грілася біля багаття, а заодно посушила всі свої речі, а берці, так і не вивітрившись після травня, підкоптилися по-новому))) Біля вогню було тепло, але вартувало мені забратися в намет, як холод повернувся(((
А наступного дня на нас чекав ранній підйом. Бо в 12.30 відправлявся потяг з Рахова, а ми були десь за 10 кілометрів від КПП заповідника, де нас о 10.00 мав чекати орендований бус. Тож в напівтемряві пакуємося і навіть не снідавши рушаємо.
А оце наша команда, дев’ятеро прийшло, восьмеро пішло, а Валентину залишили ще на декілька днів у горах)))
І понеслись, йшли швидко, зупинок не робили, я навіть фотік не діставала.
Лише отут біля річки дозволила собі трохи розслабитися, бо попереду була справжня ...
Наслідки вирубки, коли гілля та стовбури звалені прямо посеред ріки. І спробу там пройди. Коли стоїш, то здається, що он там можна пройти, а рушаєш і розумієш, що ні фіга ти не пройдеш, а от поплавати зможеш. Словом порипавшись туди сюди, я таки пройшла.
А потім була ділянка з розмоклою глиною і перехід через річку, після якої мокре взуття стає дуже мокрим, але тебе вже це не обходить. Все складне позаду, тепер 7 км по дорозі, але не розслабляємося.
Фух, добралися вчасно))))
Прикро звичайно, що з погодою трохи не склалося, але я ані трохи не жалкую про це, бо все було чудово. Як би мені хто рік тому сказав, що я спатиму в обмерзлому наметі, ходитиму в мокрому взутті та підставлятиму обличчя під краплі осіннього дощу посеред гір і кайфуватиму від того, ніколи б не повірила. Я завжди любима мандрувати і багато де побувала, але як правило я надавала перевагу комфорту. Тобто намок або замерз, але потім відігрівся в номері. Я спробувала вийти із зони свого комфорту і мені це сподобалося)))) Останнім часом багато народу мене питає, про гори, що там, як воно, кажуть, що можливо якось приєднаються. А мені хочеться їм сказати — «А ви не питайте та не думайте, а просто спробуйте. І тобі буде знати, ваше ново чи ні».
І ще цей похід був походом втрат і знахідок. Можливо дух гір, щось таки хотів собі припасти, а можливо просто бавився. За ці два дні я примудрилася загубити і знайти чотири речі. Найбільш все ж таки я б побивалася за годинником. Він ні фіга не цінний, старий механічний, але це мій перший годинник, який мені подарували ще у 3 класі і який я страшенно люблю. Так от саме в ту дощову ніч на Бребенескулі вже в наметі я виявила його пропажу, залишився лише ремінець. А оскільки під час вечері я на нього дивилася, а більше я нікуди не ходила, то теоретично, що він мав десь на тому шляху впасти. Але поночі шукати ж не будеш, а до ранку він навряд чи би дожив під такою зливою. А потім він несподівано знайшовся під спальником))))
Наступного дня я ледве не витрусила всі речі з рюкзака, шукала кружку, а вона сховалася під карематом. Того ж вечора пропав баф, пам’ятаю, що повісила на поличку в наметі, але він десь подівся. Ох я ж і розізлилася, а з ранку бац, а баф спокійно собі висить на поличці)))
І на останок дух гір таки хотів поцупити мою шкарпетку і таки б поцупив, бо я її таки загубила на КПП, як би не одна добра людина, то так би вона там і залишилася.
А потім була дорога до Рахова, напівпорожній вагон та знайомі місця за вікном)))
І на останок хочу подякувати всім за чудову компанію, організацію трансферів, смачні настоянки, і звичайно дуже рада була бачити знайомі обличчя))))