Люблін. Музей під відкритим небом

20.10.2018 · Подорожі · Комментариев нет

І от ми у Любліні, але про саме місто трохи згодом, бо цього разу хочу розказати про польський скансен.


Ще вдома, читаючи про місто, я поставила собі за мету навідатися сюди, бо було цікаво побачити — які ж вони музеї під відкритим небом у Європі і чи відрізняються від наших. Люблінський музей знаходиться на околиці міста, займає площу 27 гектарів, а вхідний квиток до нього коштує 12 злотих.
Оскільки наш хостел знаходився всього у декількох метрах від Литовської площі, то їхали ми з центру на 18 автобусі, що зупиняється майже перед входом у музей. У Любліні автоматів з продажу квитків на вулицях майже не бачили, квитки можна купити вже у салоні або ж у водія. Якщо у Вроцлаві такого не було, то тут це звичайна річ, все майже як у нас)))) Щоправда, якщо у автоматі брали 30-ти хвилинний квиток за 3.20, то водій продає лише квитки по 4 злотих.
До речі, тут у Любліні, вперше побачила таке диво як тролейбусний автобус — це тролейбус, що рухається зі спущеними штангами, чому так, хто зна, але виглядає досить дивно))))
Ще така цікава річ — весь транспорт у Любліні брендований — розфарбований у червоно-зелені кольори з логотипом міста, такими ж є і сидіння у салоні. Гарно і головне точно не забудеш де ти знаходишся))))
Ото ж ми в скансені, одразу було важко зорієнтуватися, де що знаходиться.

Це вже зараз я можу сказати, що найцікавіші об’єкти розмістилися праворуч від входу, але ж ми пішли спочатку звісно ж наліво))))) Ну правильно, найцікавіше залишили на закуску)))
Спочатку музей особливо не вразив, майже те саме що і у нас — дерев’яні хати, до того ж і внутрішнє убранство не надто сильно відрізнялося від українського.

Відмінність в тому, що у всі хатинки, які відкриті для огляду можна вільно заходити, ні тобі неприємних бабусь на вході, нікого, дивися скільки душа забажає))))
Зате територія дуже зелена, багато дерев і просто величезна кількість лавок. Причому знаходилися вони як правило у затишних місцях у тіні, а тому ноги самі несли тебе до такої лавки)))))
Будинок другої половини ХІХ століття з колонами при вході, зараз всередині працює сувенірна крамниця та виставкова зала.

Багатоквартирний будинок

Хата-котедж, яка є частиною фермерського господарства

Цікава ідея для створення парканів)))

Православна церква, збудована у 1759 році.

Ще така цікава річ, біля всіх великих об’єктів встановлено їх макети, що дає змогу роздивитися та оцінити розміри, форму кожної споруди.

Поряд з церквою дерев’яна дзвіниця вже від греко-католицького храму.

А от далі можна подумати, що ти йдеш кудись не туди, дорога то є, але навкруги якесь все таке заросле і ти вже починаєш думати, а чи не повертати назад, як виходиш до річки. Ця частина музею не в самому кращому стані, деякі будинки досить таки закинуті, тому деякі з них ми оминаємо і рухаємося до місточка.
Дерев’яна греко-католицька капличка, що була частиною церковного комплексу, заснованого у 1913 році.

Невеличкий каскад на річці.

За містком симпатичний парк, доглянутий, з нещодавно висадженими деревами та скошеною травою і головне лавочками, трохи відпочиваю)))

Далі рухаємося вже по протилежному берегу. Тут будинки в трохи гіршому стані ніж на початку, але територія навкруги доглянута, доріжки прокошені, тому відчуваєш себе досить комфортно.

На протилежному боці біля води обладнано невеликий пляж зі стільчиками, щоправда на вулиці була така спека, що на сонці зовсім сидіти не хотілося)))

Навіть адміністративна будівля музею симпатична та дерев’яна.

Трохи перепочиваємо на березі, то все лавочки винні, такі звабливі.
Будиночок точно якоїсь цілительки)))))

Перед будинком обладнано сад з різними культурами, майже все з табличками, навіть є і шрифтом Брайля.

Тут вперше бачимо тварин, які дуже гармонійно вписуються у навколишню сільську місцевість. Як я зрозуміла, вони тут і живуть, ми ще їх зустрічатимемо.
Поки що овечки та козли, роги у останніх знатні.

Тепер нам знову на гору, до самого цікавого.

Голуб’ятня, бачила таких чимало по наших скансенах, але жодного разу у такому працюючому виді))) Колись, дуже давно, коли була у Пирогово впереше, ніяк не могла зрозуміти, що то вона за фігня така та для чого вона призначена, тепер от знаю)))

І ось ми нарешті дісталися до експозиції «Провінційне містечко Центральної Європи» — це 46 збудованих об’єктів, які передають атмосферу маленьких польських містечок 20-30-их років ХХ століття.

Тут тобі вже традиційна площа Ринок із криницею та ратушею.

Поряд у будинку розмістилися пивбар, цирюльня, пошта, тютюнова крамниця, взуттєва, художня та швейна майстерні, житлові квартири.

А в цьому будинку уживаються ресторація та стомалотогічний кабінет. Враження справляє ще те, уявляю як в ті часи лікували зуби, брррр

Пожежна станція

А от будівля для арештантів є справжньою, а не реконструкцією.
Містечко справило приємне враження. По-перше, гарно, а по-друге, цікаво, бо якщо дерев’яні хати ХІХ століття ти вже бачив, то як жили у Польщі у 20-30 я уявляла собі слабо, тепер от знаю.
Туалет як експозиція, просять не використовувати за призначенням))))

Поки роздивлялася дерев’яний костел, що вважається одним із найстаріших експонатів музею, збудований у 1686 році та будинок священика, побачила хвірточку та сходи вниз, так опинилася на кладовищі))))

Ну звісно ж, який костел та без поховань поряд, все дуже реалістично. Могили розміщені на двох терасах різних рівнів. Всі хрести та надгробні плити справжні і потрапили до музею з місць, де б були знищені. Так що це не бутафорія. Вийшли через гарні барокові ворота, що є повною копією воріт 1804 року.

Потім потрапили до саду з квітами і доріжками, одна з яких вивела, до красивої дерев’яної садиби на 12 кімнат, так свого часу мешкала польська шляхта.

Будинок дуже гарний, до того ж він весь тоне у квітах.

Але найбільше мене вразив англійський парк розбитий поряд з садибою. Гравійні доріжки, підстрижені кущі, сонячний годинник, білі кам’яні лавочки — таке враження, що ти перенісся у минуле. Тут ми трохи посиділи, насолодилися ароматами хвойних, тишею та прохолодою. Я б теж не проти була так жити, навіть зараз)))))

Далі додивилися решту експозицій, тут вже не було нічого такого надто незвичайного.
Дерев’яна брама

Кози, а ще бачили гусей, качок та карликових курей

Кози користувалися популярністю серед малечі, їх годували грушами, що знаходили тут же на території музею.
І на останок вітряк голландського типу 1918 року.

На тому все, музей дуже гарний та великий, сюди можна приїздити на цілий день, у нас на все про все пішло не менше трьох годин. Тож будете у Любліні сходіть, не пожалкуєте.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.