Лікійська стежка. Гедельме

22.11.2021 · Путешествия · Комментариев нет

Ранок був похмурим, а ще я знайшла попіл на наметі. То вже згодом ми дізналися, що над нами всю ніч горіло, а літаки та гвинтокрил тушили пожежу ще і наступного дня. Але ми того не бачили, бо наші намети стояли за деревами. Воно і добре, бо я б точно всю ніч не спала.


Ранній підйом і ми рушаємо, трохи підйому і виходимо на хорошу дорогу. Тут йдеться добре і швидко, тому наша компанія трохи розтягується.

Отут вже і пожежу побачили

Славнозвісний перелаз до гранатового саду. Він тут один і є присутнім на кожному відео та фотографіях з Лікійки.

Гранати вже зібрали, сад майже пустий, лише де-не-де можна відшукати парочку неперестиглих плодів, що ми і робимо)

Схоже на айву, але ще зелену.

А це на жолуді, щоправда ростуть вони на колючих кущах

Трохи відійшли і поїли трофейних гранатів, а заодно побачили як тушать пожежу.

Взагалі дивуюся як люди на Лікійці наважуються розводити багаття. Адже навкруги сосновий ліс з купою сухої хвої, маленька іскра і вогонь вже не спинити.
Так захопилися поїданням гранат, що ледве не пішли на Овачик, вчасно повернулися)
Далі через кам'яні брили та стежкою вниз.

Тут нас наздогнала комерційна група, далі рушили за ними, вони були не проти, а ми заодно ще й поспілкувалися)

Гори стають вищими, а краєвиди заворожуючими, завтра ми ночувати на висоті 1600 метрів.

Загадкове поле з дивною корягою та розтрісканим грунтом.

А далі вже до самого Гедельме йшли асфальтованою дорогою. З запланованим маршрутом справилися ще і час на відпочинок залишися.

Традиційно — мечеть)

Навідалися до місцевого магазинчика і пообідали в ресторані, він тут один в центрі. Їли рибу та салат за 45 лір і звісно ж запивали це все чаєм)

Поки їли, заряджали телефони, користувалися інтернетом та всіх чекали, не зчулися як і повечоріло. На ночівлю стали на майданчику біля замку та платанів.

Замок розчистили можна і підійти, і сфотографуватися.
А платани просто шикарні, я не могла ними налюбуватися)

Потім ще навідалися за безкоштовним вайфаем до ресторану, а заодно поласували турецькою кавою, вона в них тут шикарна.
Наступного дня вирішили йти окремо, тобто так, щоб кожному було зручно і не потрібно було наздоганяти чи чекати. На нас чекали 12 км, наче і не багато, але із значним набором висоти.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.