Чернівці. Знайомство з містом

29.01.2018 · Путешествия · Комментариев нет

Так склалося, що я давно хотіла навідатися в Чернівці, це місто стояло під номером один в моїх планах на 2017. І я таки туди потрапила, прожила там три дні, отримала купу вражень і привезла чимало фотографій. Але так склалося, що саме про Чернівці я так толком нічого і не написала і за півроку не обробила всі фотографії. Тепер от потроху починаю розбирати завали і пробую описати свої враження, хоча з плином часу це робити стає все важче)))))

Як я вже писала раніше, поїздка видалася трохи спонтанною, бо на Трійцю спочатку були інші плани і квитки до Франика, а потім все перегралося. Тобто до Чернівців я їхала через Франківськ. В перервах між потягами змогла трохи прогулятися ранковим містом та випити дві порції капучіно. Оскільки далеко від вокзалу відходити не мала можливості, то пройшлася паралельною вулицею,

а потім досліджувала куди ж веде мостовий перехід над коліями))))

Вид на будівлю вокзалу

А за парканом локомотивний завод

Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні

Фантастичний тунель

Одеський потяг прибув із запізненням. Нарешті вантажуся і в напівпорожньому вагоні рушаю до Чернівців.
Знайомство з містом починається звичайно ж із вокзалу. Цікаво, що перший потяг прибув до Чернівців зі Львова у 1866 році і це було на чотири роки раніше, ніж запрацювало залізничне сполучення з Києвом. Нинішню велику двоповерхову будівлю вокзалу звели у 1909 році у віденському стилі на болоті. А до того потяг прибував до невеликої дерев'яної споруди, що знаходилася трохи далі від сучасної. Вокзал симпатичний і дійсно великий, повністю у мій об'єктив не вліз)))

Дах прикрашає богиня Ірида, що привітно махає рукою, зустрічаючи гостей та четверо янголят.

Читала, що варто зайти до середини, щоб побачити інтер'єри в стилі модерн. І дійсно гарно — рослинні орнаменти, маскарони.

Рушаю далі. Але до центру поки не йду, в планах навідатися до музею архітектури та побуту, тому рухаюся в тому напрямку. Трохи вгору вулицею Гагаріна

Танк Нікітіна, саме він зі своїм екіпажем перший увійшов у місто у 1944 році. У 2016 році стояло питання про його демонтаж або ж перетворення в арт-об’єкт, але міська рада залишила танк на місці.

Далі вулиця Гагаріна перетікає у Сагайдачного і я виходжу до Площа Турецької криниці. Тут знаходиться найстаріша криниця міста, яку називають Турецькою. Можливо ця назва закріпилася за нею із-за півмісяця, який колись прикрашав дах над криницею. Хоча ще її називали Князівською. Свого часу на площі ще знаходилася православна християнська церква Успіння Марії та резервуари для обмивання, що належали єврейській громаді. У ХІХ столітті біля криниці проводили освячення води на Водохреща. В радянські час площа занепала. Капітально її відбудували лише у 2008 році. Тоді ж відремонтували турецьку криницю, відновили резервуари та павільйон над нею у східному стилі

облаштували фонтан по центру аркади на зразок давньоримських руїн. Можливо фонтан тут колись і працював але під час мого візиту навіть схоже на те не було.

Видно, що ремонт давненько робили, бо то там, то там повищерблювалася плитка, десь подряпані та відбиті гранітні плити, резервуари порожні та якісь закинуті.
Квітковий годинник.

Австрійський кований велосипед, встановлений у 2009 році до свята ковалів

Сходи на гору, ще одна кована штука і види на Площу Турецької криниці

На задньому плані гори)))

Турецький міст, свою назву отримав скоріш за все від криниці, бо збудований він у ХІХ столітті. Колись, там де зараз дорога і їздять машини, протікав невеличкий струмок.

Далі крокую вул. Шкільною, яка недаремно носить таку назву. Перша школа відкрилася тут у 1784 році і з того часу школи не полишали цю вулицю.
Далі по Шкільній до Сучаського, по Шептицього і на Садовського. Десь тут місцевий чоловік звернув мою увагу на ці старі написи на стінах.

Пам’ятник Героям Буковинського куреня, встановлений у 1995 році.

Виходжу на вулицю Руську, по ній ходить тролейбус, який має довезти мене до скансену, але його поки що не видно, то йду далі. До речі, це найдовша і найстаріша вулиця міста, перші згадки про неї датуються 1816 роком. А назва пішла від русинів-українців, що проживали свого часу поряд.
Цікава вітрина)))

Ще трохи по Руській і ось вона незвичайна Свято-Миколаївська церква, від погляду на яку починає паморочитися в голові. В народі її називають п'яною церквою.

Святиню побудували у 1927—1939 роках. ЇЇ прототипом стала румунська королівська усипальниця та комплекс митрополитів 1512—1517 років у місті Куртя-де-Арджеш. Через брак коштів будівництво було призупинене і відновлене лише у 1937 році, тоді ж трохи спростили проект храму.
В радянські часи церкві, на диво, пощастило її не тільки не закрили, а навіть проводили богослужіння. Можливо, саме тому всередині зберігся прекрасний дерев'яний іконостас,а також вітражі, авторства бухарестського художника Кіровича. На сьогодні церква підпорядковується московського патріархату.
Її родзинкою є перекручені бані малих куполів. Навіть ходять легенди про них. За однією з яких будівництво ніяк не просувалося і робітники вирішили принести жертву — замурувати у стіні дружину одного з них, ту, котра перша принесе обід. Нею виявилася дружина майстра. Жінку замурували і робота одразу закипіла, але виявилося, що від її болю та мук перекрутило бані куполів. Ото ж не носіть своїм чоловікам обід вчасно))))
Церкву толком не роздивилася, бо наразі вона стояла вся в лісах.

А ще на вулиці Сагайдачного в тіні Миколаївського собору сховалася ще одна Миколаївська церква. Йду до неї.
Тут на дорозі вперше помічаю смішні вказівники з їжачками. Тоді вони були в диковинку. Це вже пізніше я познайомилася з полтавськими підковами та ужгородськими ведмедями)))

Церква Святого Миколи хатнього типу є однією з найстаріших на Буковині. Отакі церкви, що зовні нагадували звичайну хату, будували за панування на цих землях турків. Вважається, що спорудили Миколаївську церкву у 1607 році, хоча називають і більш пізні дати.

До 1960 року святиня діяла, а потім в ній облаштували тренажерний зал. У 1992 році у церкві виникла пожежа, яка повністю знищила дах і частково стіни бабинця. У 1996 році святиню відновили за старовинними технологіями і освятили.
Я завітала сюди на Трійцю, то на подвір'ї активно велися приготування.

Але мені приділили трохи уваги, розповіли про історію церкви та показали нібито уцілілу колоду в основі храму, яка корінням сягає 1607 року.

В середині святиня проста та скромна, але вражає високе склепіння, бо дивлячись на будинок з вулиці ніколи б і не подумав, що таке може бути. Дуже приємна і затишне місце. Церква діюча і підпорядковується Київському патріархату.

Далі рушаю до зупинки, що знаходиться біля мосту над залізничною колією і чекаю свій тролейбус, який відвіз мене до скансену.

Чернівці сьогодні)))))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.