Зимові Карпати. Полонина Татул

09.01.2018 · Путешествия · Комментариев нет

Продовження розповіді про мою невеличку вилазку в зимові гори. Перша частина тут.


Ніч пройшла з думками коли ж нарешті настане ранок, було холодно і до того ж розміри лавки не дозволяли крутитися. Але, як годиться, під ранок таки я по-справжньому задрімала. Прокинулася від променів світла, що пробивалися у щілини та голосів за стіною. Народ прокидався та гучно перемовлявся, отже і мені час вставати. Вилажу з більш менш теплого спальника у холодну реальність. Невелика розминочка та пару ковтків гарячого чаю приводять мене до тями. Беру камеру, дістаю тепленький акумулятор з кишені куртки і йду роздивлятися краєвиди. А на вулиці красота.

Хоча а ні вітер, а ні сніг не притишилися, але все одно дух захоплює від тих видів, що відкриваються перед тобою. Спочатку все було похмурим, потім почало підніматися сонце, і хоч цей процес не можна було спостерігати, промені все одно пробивалися крізь хмари та освітлювали зимові краєвиди, надаючи при цьому всім будиночкам та навіть снігу якоїсь містичної краси.

Там і сніданок підоспів. Велика подяка тим хто смачно готував і не дав мені померти з голоду. Бо якщо до похідних умов я потроху вже починаю підлаштовуватися, то кулінар з мене точно поки що ніякий))))
А тут ще прилетіла шокуюча новина — зниклі так і не з’явилися, на зв'язок не вийшли, зате знайшовся один рюкзак. Якщо чесно всі переполошилися, на пошуки вирушила рятувальна експедиція.

Але слава богу, все обійшлося, чоловікам просто довелося спуститися до будиночка лісорубів, а рюкзак скинули, бо просто не було сил нести. Одразу піднявся настрій і всі почали готуватися до приготування бограчу.
А тим часом із-за хмар почало проглядати сонечко.

А сніг все йде, он яку кучугуру намело біля будинку, вже і людини навіть не видно)))

А дехто балдіє від такої кількості снігу, і не диво, де таке в місті зустрінеш))))

Оскільки розводити багаття на вулиці не можливо, то шукаємо місце десь під дахом. Один сарайчик підходить, тим паче підлога викладена камінням, то точно нічого не спалимо.
А тим часом і народ починає підтягуватися, на горизонті з’являються перші силуети. Йти важко, тому кожен йде в своєму темпі. Той хто прийшов, йде на допомогу, у дівчат забирають рюкзаки, щоб їм буле легше. Новоприбулих обігрівають чаєм та не тільки))))

І ось вже на полонині ожило ціле містечко, народ позаймав майже всі більш менш придатні будиночки. Протоптали доріжку і вийшло щось на зразок сільської вулиці. І я нарешті пішла в розвідку, бо ж цікаво, що ж там далі))))

Зимові візерунки

Робота кипить, розчищають доріжки між будиночками, тепер можна вільно ходити в гості один до одного, що всі і роблять.

Можна до вас на вогник?

Хтось працює, а хтось знімає))))

Он ще один подорожній нарешті дістався.

Горить багаття, збираються та рубаються дрова, починається процес чаклування.

А вітер сердито завиває, замітаючи все снігом.

Розвідали, що внизу тече потічок, але спускатися до нього якось не дуже охота.

Камеру поступово замітає, вона вся в снігу, а на об'єктиві краплини води, тому роблю останні кадри і ховаю її відігріватися.

Вже і зайчики в гості підоспіли.

Процес приготування справжнього бограчу справа не проста і досить тривала. Тому поки він готувався дехто встиг і за процесом поспостерігати і сала посмажити, і надегустуватися великої кількості різноманітних напоїв. А потім, світячи в небо ліхтариками, невеличка група спостерігала за тим як сніжинки із шаленою швидкістю неслися на землю, нагадуючи метеорити. Виглядали ми, напевно, дивно, до того ж весь цей процес супроводжувався емоційними коментарями. Хтось приєднувався, а хтось дивився як на божевільних або тих, що вже допилися до зелених чортиків. Хоча насправді ми просто кайфували, бо затиснуті в рамки великого міста з його автівками, ліхтарями та постійним браком часу, ми рідко можемо дозволити собі насолоджуватися такими простими речами, як вид зимового лігу, сніжних гір та навіть звичайних сніжинок.
А потім був гарячий та пекучий бограч, який Азімут називає негострим)))) Чудовий спів присутніх, я зі своїм ведмежим слухом лише насолоджувалася. До того ж було цікавим почути нові, раніше не чуті українські пісні, які я, житель столиці, просто і не могла ніде чути.
А далі була ніч, холодна ніч. Хоч наша компанія значно поповнилася і ми облаштували нари, але я все одно страшенно змерзла, і що саме головне з одного боку, з того, щоб був біля стіни))))) Воно і не дивно, бо як сказали вже зранку, вночі температура опустилася до -12°.
Наступного разу про казковий сонячний та морозний ранок та спуск до Ясіні.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.