Заліщики

30.06.2017 · Путешествия · Комментариев нет

Так вже в мене склалося, що спонтанні та сплановані в останню мить мандрівки, як правило, виявляються вдалими та цікавими. Так було і цього разу на Трійцю. Всі ж знають нашу залізницю і те, що квитки треба купувати заздалегідь, а тим паче ще й коли три дні вихідні та й на такий топовий напрямок, як Франик. А це 1,5 місяця і за цей час плани можуть змінитися, так і сталося.


Беручи квитки я збиралася в одну поїздку, але трохи не склалося і вже за тиждень до дати виїзду в мене не було ніяких планів на ці три дні і я подумувала чим же себе зайняти у Києві. А тут бах, спонтанна ідея — рванути до Чернівців, бо ж давно планувала туди вибратися і вже назбирала купу карт, ходячи по туристичним виставкам. Вирішено — Чернівці, але одразу постає питання, як же добиратися, звісно, що з квитками вже проблема і починаєш щось вигадувати. А потім доходить, що на руках ще досі квиток до Франика, відтягувала до останнього, все було шкода його здавати, бо ж купувався він з таким боєм)))) То чом би й не поїхати в Чернівці через Франківськ? На тому і порішили. За пару днів перелопатила купу блогів та сайтів, пороздивлялася карти, склала такий-сякий маршрут. А оскільки мені здалося, що три дні для Чернівців то забагато, то понишпорила околицями, що там можна ще глянути. Вибір пав на Заліщики, красиве місце, хоч і досить розкручене, але що з того, я то там ще не бувала і на власні очі не бачила))) І головне, що всього то якихось 50 км від Чернівців.
Про ранок на Франківському вокзалі, перший день в Чернівцях, пошук Винної гори та прогулянку кладовищами напишу пізніше. А цього разу про Заліщики, пошуки оглядового майданчику та мою спробу зафоткати першу в житті панораму)))
Добиралися ми автобусом із центральної автостанції Чернівців — 32 грн, година в дорозі і ти вже на місці. Зазвичай народ їде не в самі Заліщики, а в село Хрещатик, з крутих схилів якого відкриваються фантастичні види на містечко, яке сховалося у каньйоні і яке омиває Дністер, роблячи петлю майже на 360 °C . Звідси, як на мене, воно нагадує млинець або ж велику піцу)))

Хоча насправді Заліщики не круглої форми, здається, в тому ж Кам’янці перешийок значно вужчий. Так що місце це не унікальне і не єдине в Україні , але фішка в тому, що саме Заліщики можна роздивитися у всій красі, всього на всього видершись на крутий берег каньйону.
Тож і я вирішила спочатку поглянути на Заліщики з далеку, а потім вже прогулятися вулицями містечка.
Карти, навігатори і… ми примудряємося вийти трохи зарано, на повороті в село Хрещатик. А з того, що вичитала виходило, що стежка має починатися десь поблизу мосту біля каплиці. Тож довелося йти навмання, звіряючись з картою. Трохи вгору, трохи селом і ось нарешті відкриваються перші краєвиди.

Трохи квітів)))

І все ж таки красиво, трохи фотографую,

А там на мосту 100% туристи)))

а потім просто кидаю рюкзак і вмощуюсь на краю насолоджуватися видами. Добре, що ти сам, ніхто не підганяє, можна сидіти хоч вічність.

Напевно так і зробила б, але сонце піднімається вище, починає припікати, а я ще маю багато чого побачити, тож кидаю останній погляд на місто, до цих храмів я ще сьогодні підійду ближче, і рушаю далі.

Народ в блогах писав про різні самі кращі точки для зйомки, називали навіть оглядовий майданчик біля монастиря. Не знаю, може то раніше було, але наразі від монастиря взагалі нічого не видно.

Оскільки Свято-Іоанно-Богословський Хрещатинський монастир майже поруч, то вирішуємо зайти подивитися, хоча, якщо чесно, церкви то не моє, тільки хіба що в плані пам’яток архітектури)))
Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці, цей храм новий побудований на початку 90-х, оскільки Трійця, то навкруги купа машин і людей, тому швиденько минаємо його і спускаємося вниз сходами.

Спочатку сходи нормальні, потім такі з арматурок, дивлячись на які починає рябіти в очах, а остання ділянка взагалі екстремальна.

Вони тримаються на металевих сваях, а під ними прірва. Як завжди фото не передає тієї висоти, а на справді дух таки перехоплює. Важко уявити якусь віруючу бабцю, яка несеться отими сходами, хоча хтозна…))))

Муровано-дерев’яна капличка була побудована у ХVII столітті, але перебудовувалася у 1918 році. Гарно виглядає ґонтовий дах.

Трохи вище височіє Іоанно-Богословська церква, яка є чудовим прикладом буковинської мурованої архітектури, побудована у 1765 – 1768 роках.

Оскільки розташована вона на схилі, то тримається на отаких опорах.

Якщо піти сходами ще нижче, то проминувши отаку пафосну купель можна вийти до печери-келії.

На цьому все повертаємо назад. Намагаємося знайти оту стежку, якою хотіли підніматися, але спробуй розберися де вона є. Довелося звернутися по допомогу до місцевих, вони й підказали, як краще спуститися вниз до мосту.

А ось і він — оглядовий майданчик, оскільки вже далеко по обіді, то людей тут чимало і фотосесії в розгарі))))

Не знаю як кому, але як на мене, саме звідси відкриваються найкращі види на Заліщики.

Знімаю панораму, тоді ще не знала чи щось вийде, але виявилося що Lightroom в цьому плані чарівник)))

Далі стежка роздвоюється і а то і розтроюється, спочатку йдемо вниз, досить круто, але виходить, що маємо спуститися до річки, а тому повертаємося і беремо трохи ліворуч. Тут вже хороша стежка, місцями навіть з імпровізованими сходами виводить нас до траси і таки так, до тої самої каплиці)))))

Далі вздовж траси, повз пам’ятники на міст і в Тернопільську область)))

Дністер досить таки потужний.

А он там ми сьогодні були))))

Пересікаємо кордон Чернівецької та Тернопільської області і ми в Заліщиках.

Сонце того дня пекло нестерпно, термометр показував + 27 °C. Тому помічаючи парк зліва від мосту, занурююся в нього. Це колишні володіння Бруницьких. Парк було закладено десь у 1831 році, але навіть нині він вражає великою кількістю рідкісних дерев, пишуть, що десь тут можна відшукати гінкго, сафору та тюльпанове дерево. Не знаю, бо я весь не обходила)))

Спустилася на берег Дністера і полюбувалася на міст, а заодно трохи посиділа і пошкварилася на сонечку.

Далі прямуємо до палацу Браницьких, який збудований у ампірному стилі.

Вражає колонада, яка з’єднувала палац з непримітним флігелем.

Ще не так давно тут розміщувалася лікарня, таблички ще й нині висять.

Але зараз палац пустує і поступово занепадає, шкода(((

А це отака сторожка

Красиве фото, але якщо уважніше придивитися, то видно, що хтось трохи перестарався в фотошопі, бо на передній план наклали якісь садові квіти, ну не росте там таке в реалі))))

Пам’ятник Івану Франку.

Продовжуємо прогулянку Заліщиками.
Саме містечко невеличке і досить провінційне з невисокими будиночками, тихе і спокійне.

Зараз важко собі уявити, що колись Заліщики було польським курортом, з санаторіями, піщаними пляжами, тенісними кортами, куди з’їжджалися найбагатші на найвпливовіші верстви населення не тільки Польщі а й Європи. Після 1939 року містечко назавжди втратило свій курортний статус. Ще однією особливістю міста є його клімат, наближений до середньоземноморського, а все із-за того, що круті схили каньйону захищають його від холодів. Гуляючи вже містом я постійно наштовхувалася на трояндові кущі, і в мене виникали асоціації з причорноморськими курортами.

Перед нами греко-католицька церква Святої Покрови побудована у 1864 – 1875 році. За радянських часів у будівлі розміщувався краєзнавчий музей. Наразі храм діє, якщо не помиляюся, то саме звідси ми чули відгомін служби, сидячи на кручі в районі Хрещатику.

Цікава вивіска))))

Римо-католицький костел Святого Станіслава, діє з 1991 року, а при радянській владі у ньому зберігали сіль. Дуже красива будівля, по бокам це колишні келії. А ще на башті через певні проміжки часу б’є годинник.

Виходимо на центральну площу, колись на ній красувався замок, збудований Понятовськими, потім на йог місці збудували ратушу. На жаль до нашого часу вона не збереглася і що саме прикре, її просто розібрали в 1968 за наказом комуніста Хащинського, який хотів вислужитися і встановив на місті ратуші пам’ятник Леніну.

Сама ж ратуша збереглася лише на гербі міста. Не звичайна у неї будова була.

Свято, люди в центрі відпочивають, працює отакий фонтан, а сховатися від спеки можна під кронами велетенського горіха.

Найстаріші будиночки збереглися навколо площі. Але я знайшла далеко не всі, про які читала, бо ж адрес і орієнтирів не було, а спробуй без них.
Колишній народний дім, побудований в австрійську добу

Також цікава будівля, яка знаходиться на протилежному боці вулиці.

І ще

Меморіал Героям Небесної Сотні

А трохи далі за адміністрацією колишня синагога, наразі — котельня.

Красива будівля, хоч і в занедбаному стані, але вражає)

Пройшлися ще трохи по вул. Бандери до нинішнього готелю «Старі Заліщики», а раніше це був будинок староства і суду.

Меморіальна дошка і пам'ятник Осипу Маковею

Не знайшла будинок колишнього польського товариства Сокіл», а якщо пройтися ще далі, то в верхньому парку можна вийти на оглядовий майданчик, але туди вже ноги не донесли. Повернули до автостанції, пройшлися повз кладовище, я ще пожартувала, що у нас своєрідний акрополь-тур, вчора відвідали два кладовища у Чернівцях, сьогодні у Заліщиках)))

Поки чекали автобус, сходили подивитися на залізничну станцію, саме сюди колись прибували потяги класу люкс з відпочиваючими.

Вокзал зустрів тишею і спокоєм, напевно, сьогодні вже звідси нічого не відправлялося) А далі був автобус і повернення у Чернівці.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.