В гості до трьхсотітнього Смайлика

22.11.2021 · Путешествия · Комментариев нет

Про Максаківський монастир чула давно, але об'єктом для обов'язкового відвідування він став після того, як у Менщині Туристичній я побачила фотографію з підписом — трьохсотлітній смайлик.


Те фото мене заворожило, ніколи не думала, що такі руїни могли зберегтися на Менщині, адже край більше відомий саме дерев'яними церквами. А тут таке диво.

Вибратися до Максаків якось все не випадало нагоди. Потім була думка приєднатися до сплаву по Десні, який завершувався як раз неподалік Максаків. Але сплав перенесли і тому вирішую їхати сама. І добре що вибралася, місце настільки класне і фотогенічне, що сюди хочеться повернутися, скажімо на заході сонця, або на світанку.

Про саме село Максаки та понтонний міст я писала раніше, а тепер час розказати про монастир.
Від мосту до руїн веде піщана польова дорога з гарними краєвидами. Але в якийсь момент починаєш думати чи не заблукав ти часом, бо йдеш, йдеш, а дзвіниці так і не видно.
Аж раптом перед тобою виринає отакий кам'яний красень.

Це і є отой Смайлик, правді ж схоже)

Максаківський монастир було засновано в ХVI столітті, але тоді він був дерев'яним. Під час російсько-польських воєн святиня занепадає. А в 1642 році Адам Кисіль передає ці землі монахам Трубчевського монастиря, які не хотіли підпорядковуватися російському царю і ті засновують чоловічий Спасо-Преображенський монастир.
Саме тоді починають будувати кам'яний Спасо-Преображенський собор, що був досить гарним і величним, про це можна судити з фотографій. А ще це був перший великий український бароковий храм на Лівобережжі.
Згодом з'являються мури, вали, рови, келії, трапезна, Введенська церква та дзвіниця. Взагалі монастир, що знаходився на мисі більш нагадував оборонну фортецю.
Катерина ІІ закриває монастир і перетворює його на психлікарню.
В 1820 році в монастирі сталася велика пожежа, після відбудови надбрамна дзвіниця отримала нові яруси.

Через 9 років монастир став жіночим і тоді з'явився будинок ігумені.

За радянської влади монастир закрили, протягом 30-50 років будівлі розібрали, а ще тут знаходився телятник та птахоферма.
Наразі від булої величі залишилася лише дзвіниця, залишки мурів, фундаментів та будинок ігумені.
Він хоч і без дверей, але ще досить міцний, має товсті стіни.

Вид на дзвіницю

Обхожу територію та роблю фотографії під різними ракурсами.

Тут дійсно гарно і дуже атмосферно. Але треба дивитися під ноги, бо все навкруги перерите чорними археологами, які залишають після себе глибокі ями.

Бувай Смайлику, я ще повернуся.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.