Ужгород. Замок та скансен

22.12.2017 · Подорожі · Комментариев нет

В Ужгороді я була сім років тому, то було моє перше знайомство з цим містечком. Тоді воно запам’яталося мені теплою погодою, ну як для листопада, вином, гарячим та гострим бограчем, запашним глінтвейном, смаженими каштанами, симпатичними пішохідними вуличками та набережною вздовж річки Уж. А чого тільки вартувала ранкова прогулянка вдовж річки в повній самотності, місто тільки прокидалося, а тому було малолюдним і від цього ще чарівнішим. Але то було вже так давно, зараз можливо Ужгород здався б мені дещо іншим. А тут як раз випала нагода порівняти свої враження — минулі та сьогоденні.


І от як раз на Покрову о 10 ранку я зійшла з потяга на ужгородському вокзалі. На вулиці було трохи похмуро але досить тепло, в порівнянні з Києвом, який проводжав дощем та крижаним вітром.
Як завжди знайомство з містом починається з вокзалу. Ужгородський вокзал дещо вражає, він сучасний, з підземним переходом, навісами над коліями, та й всередині будівлі непогано, просторо та сучасно)))

Новий вокзал було збудовано у 2004 році. Якщо уважно придивитися, то праворуч можна помітити будівлю приміського вокзалу. А от вона стара, збудована ще у 1904 році і дивом зберегла свій первозданний вигляд, бо при радянській владі її хотіли перебудувати в більш модернову, тобто зі скла і бетону. В 2004 ці споруди об’єдналися в один органічний комплекс.

А от привокзальна площа око не радує, щось накопане, купу щебеню, а ще й цей потворний борд.
Першим ділом було вирішено відвідати Ужгородський замок та скансен. Прямуємо вуличкою вздовж залізниці до мосту через Уж.

Красота, праворуч гори і вдалечінь тікає потяг, а внизу тече річка і навіть рибаки щось там ловлять.

Біля води прохолодно та волого і від того дихається так легко.

Тільки тут помічаю, що навкруги таки вже осінь, бо метушня в Києві не дає цього побачити.

Далі прямуємо по вузенькій та тихій вуличці Ольбрахта.

На ній же знаходиться ужгородський ботанічний сад, але працює він тільки по будням. Тому знайомство з ним обмежується зазирання через паркан.

Лимончики))))

Тут же на Ольбрахта зустріли реактивну карпатську чорну білку, яка стрибала по паркану, потім метнулася на дах будинку, а за мить вже перебігала дорогу за нашими спинами))))
Навпроти ботсаду отака будова, чимось нагадує погреби, а насправді це колишні винні підвали. І таки справді, один вихід був не закритий, то серед всякого мотлоху можна розгледіти високі стелі та чималу глибину.

Далі такий собі середньовічний шматочок вулиці.

Старі написи на стінах.

А поряд велична та красива будівля колишнього Василіанського монастиря, зараз тут знаходиться фізфак Ужгородського Національного університету.

Щоб вся будівля потрапила до кадру, треба піднятися вгору по вулиці Замковій, яка і виводить нас до Ужгородського замку.

Була десь одинадцята туристів майже не було видно, але тільки-но я вирішила сфотографуватися, як невідомо звідки набігла ціла ватага мадярських школярів)))) Ну так завжди)))

Вказівники для туристів з QR-кодами. В Чернівцях були їжачки, Полтаві — підкови, а в Ужгороді кумедні ведмедики))))

Вхідний квиток в замок коштує 35 грн., хоча мій англомовний путівник, отриманий на виставці на початку цього року казав про цифру 25. Значить він таки вже застарів)))
Оскільки ми нікуди не поспішали, то могли не поспішаючи пройтися доріжками, трохи посидіти на лавочці та насолодитися осіннім парком. В цю пору тут дійсно гарно.

Сиділи і спостерігали — якась мить і подвір'я заполоняють групи туристів, ще мить, і вже майже нікого немає. Воно і не дивно, бо ось чергова група і їм дають всього півгодини на оглядини замку. А що таке півгодини, як для мене, то це взагалі нічого))))
Фундамент церкви Святого Георгія

Пару слів про замок. Саме цей замок, що ми бачимо було збудовано десь в XVI-XVII столітті. Але і він за всю свою історію багато разів змінював господарів та перебудовувався. Від найдавніших будівель збереглись лише частина фундаменту, який можна побачити в підземеллі і карнизи з орнаментом на стінах.

Сам замок знаходиться на Замковій горі, але йдучи до нього ти якось не дуже помічаєш, що набираєш висоту. З трьох боків його оточує рів, через який перекидали підйомний міст, навіть зараз можна розгледіти заглибини в яких кріпилися ланцюги. Територію замку оточено мурами на кутах яких збудовано квадратні бастіони, винесені трохи вперед. Всі вони збереглися, і досі вражають своєю величчю.

Рів тільки з трьох сторін, бо з півночі схил гори стрімкі та обривисті. Навіть тепер здається, що замок нависає над житловими будинками.

Для того, щоб роздивитися замок з іншого боку, треба пройтися по Капітульній і перед Хресто-воздвиженським костелом повернути на вул. Замкові сходи.

По дорозі на будинках можна побачити отаку красоту)))

Там і справі будуть сходи, які виводять на вул. Фединця та Підградську, звідти і відкривається замок у всій красі)))

Одразу при вході на територію замку вас зустріне скульптура Геракла, що знищує гідру, ця скульптура було виготовлена у 1842 році тут же в Ужгороді. І до Другої Світової війни вона стояла в селі Ужок біля популярного на той час курорту з лікувальними джерелами.

Гермес.

Турул, він же сокіл, героїчний символ угорців. Саме ця скульптура у 1903 році була встановлена на високому обеліску на місці переможної битви військ Ференца Ракоці над австрійськими. Тоді в дзьобі турул тримав шаблю. Після війни його демонтували і скульптура потрапила до музею, от тільки вже без шаблі.

Коли туристи розбігаються, йдемо на оглядовий майданчик. Внизу музей архітектури та побуту з його найунікальнішою пам'яткою — дерев’яною лемківською церквою. Туди ми ще навідаємося.

Вдалині видніється Храм Христа Спасителя та готель Інтурист-Закарпаття.

А з цього боку такі собі промислові пейзажі і все це на фоні гір))))

Осінь в рамці)))

Згадалося завдання з курсу по фотографії — знайти і зняти об'єкти, що повторюються. А тут тобі і шукати не треба))))

Рушаємо до палацу.

Одними з власників замку були Другети. Саме їх родинний герб з чотирма дроздами прикрашає вхід до фортечного палацу.

Так це палац, але не в класичному розумінні цього слова, бо він має кутові вежі, товщину стін до 3 метрів, а подекуди замість вікон трапляються бійниці. Це швидше ще одна фортеця)))
Пройшовши по містку, потрапляємо у внутрішній дворик з колодязем, тут же і хід до підземель.

З 1946 року в стінах палацу розмістився Закарпатський краєзнавчий музей. Його експозиція досить велика, розміщена на декількох поверхах. Тут можна побачити і зброю, і ікони, і музичні інструменти, одяг, ознайомитися з природою та фауною закарпатського краю. В коридорах розміщено експозиції з фотографій самого міста та присвячені сучасній російсько-українській війні. Тобто ходили ми музеєм досить довго, бо за 10-15 хвилин тут точно нічого не роздивишся. Саме в такому темпі я тут була вперше, а тому нічого і не запам’ятала)))

Після замку рушаємо до Закарпатського музею народної архітектури та побуту, що розмістився біля замкових мурів на території колишнього кладовища вищого духовенства. Вхідний квиток також коштує 35 грн.
Музей за площею невеликий, але дуже затишний та гарно розпланований. Йдеш нібито сільською вулицею, яка закінчується колом, по якому розвертаєшся та прямуєш назад.

Майже всі будинки відкриті, можна зайти та роздивитися інтер’єри, почитати звідки хатинка привезена та кому належала.

Корчма

А це найцікавіший експонат музею — дерев’яна лемківська церква із села Шелестова. Збудована у 1777 році без єдиного цвяха. Але вона стільки разів переїжджала, що їй таки довелося з ними познайомитися.

Того дня було тепло та сонячно, а навкруги багато жовтого листя, а ще квітів. Над покрівками кружляли бджоли, тож я дозволила собі їх трохи по фотографувати))))

Могила Августина Волошина та його дружини.

Ворота через які можна потрапити до стін замку.

Скансен мені сподобався, прогулюватися тут одне задоволення і немає такого нашестя туристів як у замку.
Наступного разу продовження прогулянки Ужгородом.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.