Тбіліські Стоунхендж та море

16.02.2022 · Путешествия · Комментариев нет

Тбілісі фантастичне місто, воно чарує своєю різноплановістю, тут запросто можна провести декілька днів і не встигнути оглянути все найцікавіше.
Про столицю Грузії ще писатиму, а почну з найменш туристичних об'єктів — монументу «Історія Грузії» та Тбіліського моря.


Отож одного дня ми вирішили поїхати подивитися на водосховище та найбільший монумент.
Добиралися до нього автобусом №60 від станції метро Грмагеле. Єдине ходить він те так часто, тож нам довелося чекати майже півгодини.
Автобус доїжджає майже до центрального входу, але перед цим об'їжджає пагорб з монументом навколо. В якусь мить у мене була ідея, вийти на зупинку раніше і зайти з іншого боку, добре, що так не зробили. Чому, розповім потім.

Монумент Історія Грузії, або ж як його ще називають Грузинський Стоунхендж, почали будувати у 1985 році, роботи велися аж 20 років до 2003 року. Але його так і не завершили. Це можна побачити, якщо уважно придивитися до колон.
Але не зважаючи ні на що, монумент справляє неповторне і величне враження. Його автором є відомий грузинський художник та скульптор Зураб Церетелі.

Оскільки як раз йшла група туристів, то вирішили прогулятися по пагорбу, а заодно подивитися на спальний район, який розкинувся внизу.

А десь там знаходиться Мцхета

річка Кура

А тепер час і на гору піднятися)

З кожним кроком відчуваєш велич та розміри і розумієш звідки назва Стоунхенджем.

Це 16 колон заввишки 353 метрів, які прикрашені барельєфами.

Знизу зображено біблійські сюжети, посередині — видатних грузинських діячів, а вгорі — побутові сцени.

Якщо дивитися на колони згори, то видно зображення хреста.
Обійшли монумент з усіх сторін, вражає.

Поряд церква

І видно Тбіліське водосховище, яке охрестили морем. Але ж подивитися мало, треба спуститися і посидіти на березі.

Тож рушаємо, але іншим шляхом) На карті була гарна стежка, то впевнено крокуємо вниз, по недороблених сходинках. Далі доходимо до паркану з колючим дротом, але з перелазом) Тож значить народ ходить, долаємо його і далі вниз, де на нас чекає ще один колючий дріт. Але видно, що і тут ходять, тож протискуємося між дротинами і ми за парканом)
А якби я вирішила йти до монументу з цього боку, ото б було весело, подумав би що вхід заборонено)
А ось і море. Навкруги чисто і гарно, трохи людей ще навіть купається і засмагає.

Водосховище було штучно зроблене у 1952 році. Зараз це популярне місце відпочинку серед місцевих.

А ми тим часом сідає на березі і насолоджуємося видами)

А потім виходимо до зупинки стежкою, потрапивши в чийсь двір.

Приїхали до залізничного вокзалу, а там і Дезертирський ринок неподалік. Туди ми не попали, а от на ювелірні вироби з емаллю мінакарі зайшли подивитися. Це реально базар з шумом гамом і сотнями яток з срібними та золотими прикрасами. Їх купа, очі просто розбігаються, спочатку хотіла, щось пригледіти собі, але не вистачило сил, проте, я сюди ще повернулася і пішла вже не з порожніми руками)

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.