Стольне. Велопрогулянка Менщиною

Наступного дня я подалася до Стольного. Взагалі до села можна потрапити гарною асфальтованою дорогою з траси Чернігів-Гремяч. Але, якщо чесно, я побоялася їхати трасою, бо вона вузька, узбіч немає, місцями ще й зарослі кленів утворюють тунель, а потік машин хороший, і тим паче фур.


Тому вирішено їхати польовою дорогою, але виявилося, що якусь її частину якась добра людина, садячи горох, всю переорала. Тому мені довелося трохи попотіти, долаючи сухі кучугури і буксуючи у пилюці.

Здолавши найскладнішу ділянку, заїхала подивитися на залишки колишнього аеродрому.

Хоча оця одна смуга ще й досі використовується.

А далі була довга одноманітна дорога, що йшла повз насадження рапсу, а потім колишнього колгоспного саду.

Про під’їзд до Стольного сповіщає електростанція та купи сміття.
В радянські часи Стольне було багатим та показовим селом, тут працювали магазини, швейне ательє, велетенський ресторан, сюди привозили іноземні делегації. Про колишні піднесення нагадують лише закинуті будівлі.

Місцева цегляна школа в розмірах могла б позмагатися із столичною. Будували її до 50-річниці жовтня.

А дорого через село в рази краща і ширша ніж траса міжнародного значення.

І от я в центрі села, про що сповіщає будівля будинку культури та бібліотеки.

Навпроти невеликий парк з липовою, каштановою, березовою та хвойною алеями і пустим постаментом, на якому скоріш за все колись височів Ленін.

За Будинком культури ворота до парку культури та відпочинку, а точніше залишків палацо-паркового комплексу родини Безбородьків.

У 1740 році цариця подарувала Стольне та навколишні землі генеральному писарю Андрію Безбородьку. Вже його син Олександр будує величезний палац з парком. Вважається, що споруду звели за проектом відомого на той час архітектора Джакомо Кваренгі. Палац містив 70 кімнат, головний вхід прикрашали ліхтарі та мідні гармати, а із службовими флігелями його з’єднували переходи. Гостей на в’їзді зустрічали башти, а також біля будинку розміщувався парадний двір з клубом.
Звісно, що до нашого часу нічого не збереглося, але трохи порившись в мережі знайшла картинки палацу і якщо чесно, його велич та розмах мене вразили.

Парк будували кріпосні селяни на березі річки Думниця.
Сьогодні парк, площа якого сягає 12 га, відноситься до пам’яток місцевого значення і перебуває м’яко кажучи не в найкращому стані.
Старі ще з часів металеві ворота на вході, від яких асфальтована доріжка веде до пам’ятнику загиблим у роки Другої світової.

Декомунізація сюди не добралася, але якщо проти серпів, молотів та зірочок на стовпчиках я нічого проти не маю, то от колорадська стрічка виглядає якось стрьомно, могли б вже і перефарбувати або ж просто зрізати.

Від пам’ятника вглиб біжать зарослі тінисті алеї. Де-не-де можна побачити величезні старі дерева, які явно є свідками багатьох цікавих подій.

На річці Думниця є острівок,до якого колись вів місток, але зараз від нього залишилося лише фрагменти. Не думаю, що це залишки містка часів Безбородька, скоріш вже радянського періоду.

В чагарниках просто страшенно атакують комарі та мошки, тому швиденько об’їжджаю парк і тікаю звідси.
Симпатичне місце на березі Думниці.

Неподалік у кущах отака дивна споруда, що воно тут колись було невідомо, може якийсь млин, хто зна.

Колись у Стольному працював краєзнавчий музей, про що свідчить табличка на цьому дерев’яному будиночку. Але зараз схоже, що це вже в минулому, що двері прикрашає амбарний замок,поросла і доріжка свідчить про те, що люди тут давно ходили.

Від Безбородьків окрім парку у селі збереглася мурована церква-усипальниця, яку Олександр збудував над могилою свого батька Андрія Безбородька. От до неї я і рушаю.
Церква знаходиться на кладовищі, що трохи незвично.
Знову мені заважає сонце і не дає зробити нормальні кадри.

Андріївську церкву збудували у 1782 році, тоді вона не мала а ні дзвіниці, ані дерев’яних ганків, останні з’явилися вже в результаті перебудови у ХІХ столітті.

Про те незважаючи на це церква досить цікава і унікальна, бо більше в цій місцевості я не бачила чогось подібного.

Мене церква вразила,вона нагадує величезний гробівець, що застиг серед маленьких поховань.

Трохи потинялася кладовищем, знайшла старі та цікаві поховання. Іронія долі, майже поряд знайшли спочинок — уроджена дворянка, козачка та борець за владу рад.

Щоб не їхати тієї самого дорогою назад, роблю крюк селом, трохи блукаю і повертаюся іншим берегом річки Думниці.
Лелеки або третій зайвий))))

У селі дуже багато магазинів, є і такі, що розміщені в отаких красивих прикрашених різьбленням будинках.

Ще трохи різьблення

Повертаю до центру назад. Залишки колишньої розкоші — скульптура радянських часів.

На тому моя подорож Стольним завершилася, і мене чекав довгий і тяжкий шлях назад. Як на зло всю дорого вітер дув в обличчя і доводилося докладати чимало зусиль, щоб рухатися йому на перейми.
Того дня я подолала маже 24 км. Дуже цікаво, виявляється до приходу радянської влади майже у кожному селі були маєтки, палаци, сади та шикарні парки, а потім вся цю велич перемолола велика машина, знищуючи все безслідно.
Наступного раз поїду до Данилівки.