Стольне. Гончарна майстерня Олега Луцука

Про село Стольне Менського району Чернігівської області вже писала, минулого року я туди їздила на велосипеді. Тоді описувала пам’ятки та архітектуру, а цього разу хочу розказати про людей.
Мова піде про гончара Олега Луцука та гармоніста Валентина Журавля, якого називають людиною оркестром. Чоловіки працюють в тандемі, створюючи незабутнє дійство.


На Менщину я їздила з туристичним клубом «Мандрияки». Передостаннім пунктом нашої подорожі було Стольне, а саме гончарна майстерня. Якщо чесно, то ми всі трохи втомилися того насиченого дня, бо вже і здобу встигли зліпити, і смаколиками закупитися, і древнє городище поштурмувати, і до кургану часів Київської Русі навідатися.
Та переступивши поріг майстерні, ми потрапили у такий неймовірний світ музики, глини, доброти та позитивних вражень, що одразу й про втому забули.

Зустрічав нас грою на гармоні та бубнах Валентин Журавель. Хочу написати декілька слів про Валентина, бо зазвичай його просто називають людиною-оркестром, не вдаючись в деталі, а історія його цікава)

Хоча Валентина Журавля важко описати, його треба тільки бачити та чути, бо настільки ця людина колоритна та харизматична. Його недаремно називають людиною оркестром, бо він примудряється грати одночасно на 4 інструментах, навіть на шапці, яка обвішана маленькими дзвіночками. Щоправда нас Валентин зустрів у звичайному капелюсі, так би мовити літній варіант. Так що у нас ще все попереду, чекаю нового візиту до Стольного))))
За фахом Валентин учитель фізкультури, працював у Стольненській школі, але завжди мріяв грати на гармоні і його мрія збулася. Валентин увійшов до золотої десятки гармоністів України і навіть виступав у Верховній Раді
Гармоней у нього аж 12, є й рідкісна Журавка. А одного разу Валентин навіть корову продав, щоб гармонь купити.

Тепер мова піде про хазяїна майстерні Олега Луцука, гончара, скульптора, фотографа та вихователя.

Гончарством Олег почав займатися вже після 30 років, а до того перепробував багато професій та поколесив по країні. Знайомство з глиною стало переломним моментом і гончарство перетворилося в улюблену справу. А завдяки таланту та наполегливості незабаром Олег став справжнім Майстром. І як справжній Майстер, Олег передає секрети гончарної справи дітям, веде гурток у стольненській школі, та ще й навчає їх фотографії.

А тепер і наша черга трохи повчитися гончарній справі.
Де і втома поділася, ми всі із завзяттям вовтузимося з глиною.

Спочатку ліпимо чарівний кубик. Розкривати його секрет не буду, але маючи такий, можете здивувати друзів)))))

Далі на черзі створення свищика, теж не простого, а з власною мелодією кожного. Олег вміє зацікавити і дорослих, і дітей, ми всі з натхненням намагаємося приручити глину. Виходить так собі, але чарівні руки Олега дають цьому свищику голос. Це справжнє диво. Коли на твоїх очах шматочок глини перетворюється на отакий музичний інструмент, адже на ньому можна грати, а не просто свистіти.

Ось мій витвір мистецтва)))

Музичний тандем Олега та Валентина, до якого в кінці приєднуємося всі ми.
Це було незабутньо.

А наш найменший учасник поїздки Богданчик, під керівництвом Олега, виготовив отакого кота.

Але окрім цього всього того дня у нас був ще й неповторний обід – їли ми сосиски, але запечені у гончарній печі. Не знаю, сосиски були самі звичайні, але хочу сказати, що ніколи таких смачних не їла))) І до того ж це було гарно і феєрично, от тільки ми трохи побили Олегу горщика, сподіваюся він на нас не гнівається.

І от ми вже тепло прощаємося з Олегом та Валентином і повні сил прямуємо до Березного, де на нас вже чекають у музеї Верьовки, про нього згодом.

Чесно, ніколи б не подумала, що майстер-клас з гончарства мене настільки захопить, що я захочу повернутися сюди ще за гарним настроєм, позитивними емоціями, новими навичками.
Але це все слова, з Олегом та Валентином треба знайомитися особисто.