Похід на Терентин

Так вже склалося, що я страшенно не люблю матрацний відпочинок і не можу довго всидіти на одному місці. Можливо саме тому пляжі то не моє, адже як би я себе не вмовляла, більш ніж на 30 хвилин засмагання мене не вистачає))))
І от їдучи в Рахів я мріяла саме про такий відпочинок, коли не потрібно нічого робити, просто сидіти і насолоджуватися тишею та краєвидами, тим паче місце нібито само до того спонукало. Але навіть тут на довго мене не вистачило))))


Вже в день приїзду мені закортіло спуститися в Рахів, випити кави, розвідати дорогу, а заодно провідати мою улюблену кладочку)))))
Кава, пиво та гуцульська піца і ти немов колобок намагаєшся закотитися на гору))))
Наступного дня вирішено підніматися ще вище, скажімо на вершину Терентин.
Трохи ранкового релаксу, а потім сідачку, термос та шоколадку в наплічник і вперед.
Від Плаю йдемо тією ж таки старою австрійською дорогою, вона дуже повільно набирає висоту і красиво в’ється серпантином.

Увагу привертає хрест на пагорбі, але вирішуємо підійти до нього на зворотному шляху, бо якщо чесно підйомник дещо лякає.

Не так багато пройшли, а вже видно Чорногору))))

Дорога дуже шикарна, особливо восени, йти нею одне задоволення, до того ж того дня ми не зустріли жодної живої душі.

Підпірна стіна, думаю збудована ще теж австрійцями.

Привал. Це добре йти злегка, маючи купу часу, можна не поспішати і дозволити собі робити привали на кожному місці, яке сподобається))))

Чай, настоянка на порічках, шоколад і все це з видом на гори.

Нам дуже пощастило з погодою. Мало того, що всі дні було сонячно, а ще й дуже тепло, вдень майже як влітку. Напевно дух гір зробив нам невеличку компенсацію за Кукул, коли нас півдня поливало і нічого не було видно))))
Гора Магуриця, на яку ми планували піднятися наступного дня, але не склалося…

Отака от хатинка мисливців з теликами)))))

Зате види звідси відкриваються ще ті. Видно навіть Мармароси.

Далі знову по бруківці, дорога мені дуже сподобалася, І головне жодної багнюки, лише в тих місцях де кладка пошкоджено.

Кам’яна дорога веде прямісінько на вершину Терентин.

Того дня нам ще й повезло з видимістю, видно було на всі боки – і Чорногору, і Мармароси, і Свидовець і гірську гряду в Руминії.

А от на вершині вітерець вже не літній, в хід йде баф))))

Від краєвидів, просто паморочиться в голові, огляд десь градусів на 300))))

Свидовець

Піп Іван з Білим Слоном.

Велична Чорногора

Тут ми довго сперечалися, де ж саме Петрос, а де Говерла. З Кукула вони зовсім по-іншому виглядали)))

Мармароси

Вишка з антенами, тому на саму вершину, а вона 1388 метрів, не піднімаємося, а трохи нижче робимо привал, під’їдаємо запаси та п’ємо чай.

Назад вирішуємо повертатися іншою дорогою, по хребту.

Шлях не такий мальовничий і досить стрімкий.

Вид на Чорногору під іншим ракурсом

А ось він, білий хрест. Саме від нього, як на мене, відкриваються самі накрайщі види на Рахів.

Знову привал, ну не можна пройти повз такі види і не помилуватися))))

Спуск таки крутий, але я ще не знала, що наступного дня, я тут ще підніматимуся))))

І ось ми у Плаї, падаємо на нашу улюблену гойдалку і ще якийсь час просто гойдаємося, відпочиваємо та обговорюємо побачене.
Якщо буде в Рахові, то при можливості сходіть на Терентин, гора невисока і не складна, але види звідти дуже гарні відкриваються.
Наступного дня ми планували сходити на Магурицю, а потім пройти над Раховом і спуститися в місто, але потрапили на сезон відкриття полювання, мисливці як раз полювали в тих місцях. Тому ми трохи посиділи під Терентином, позасмагали на сонечку, вирішили, що цей маршрут відкладемо на наступний візит до Плаю і пішли назад.

Але оскільки не вдалося здійснити задумане, вирішуємо сходити ще в Рахів на пиво, поверталися ми вже у сутінках, нелегка то справа)))))
На цьому все, три дні пролетіли як один, ну як завжди)))) А осінь в горах це щось. Вкотре в цьому переконалася)