Полтава

26.08.2017 · Путешествия · Комментариев нет

Коли тиждень починається з поганих новин, а вночі тебе переслідують кошмари, то несподівана пропозиція змотатися на один день до Полтави стає просто маною небесною. Інтерсіті доїжджає до міста менше ніж за три години, що дуже зручно.


І от 10 ранку, я на залізничному вокзалі і мене залишають одну на 4 години. Оскільки коротенький план, того, що маю побачити, я собі накидала, тож впевнено вирушаю до центру міста. Це просто божественно, будній день, туристів ніде не видно і ти йдеш з фотоапаратом не поспішаючи, роздивляєшся будинки, вулиці, шукаєш хороші ракурси. Звісно що такими темпами просуваюся нешвидко))))
Доходжу до вулиці Соборної і далі по Каштановій алеї.

Пам’ятник Зигіну — радянському воєначальнику.

Полтавська реклама з еротичним підтекстом)))

Пам’ятник Ватутіну. В Києві нарешті вже і проспект перейменували, а тут пам’ятник досі стоїть.

Хоча з перейменування вулиць у Полтаві цікава ситуація, вже згадувана вул. Соборності до недавнього часу носила назву Жовтнева. Таблички з цим написом можна ще побачити і саме головне, що не просто на якійсь будівлі, а на представництві Нацбанку, дивно правда ж.

За пам’ятником Ватутіну прекрасний будинок з радянською символікою.

Пам'ятний знак на честь 1100 років місту.

Монументальна будівля облради.

Плитка, що нагадує медові соти.

Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні, нічого особливого, але все ж таки.

За декількасот метрів до Корпусного саду або круглої площі увагу привертає красивий будинок — це колишній сільський земельний банк, зараз тут розмістилася СБУ. Будівля збудована у ХХ столітті у стилі українського модерну, сильно постраждала під час Другої світової.

Будинок дійсно дуже гарний, привертають увагу кольорові мозаїки та скульптури сирен.

На протилежному боці вулиці два масивні білі будинки в одному знаходиться Полтавський Національний технічний університет ім. Кондратюка

Інший притягує до себе величним та напівзруйнованим фасадом.

Я аж підійшла ближче, нирнувши у відкриту хвіртку біля універу.

Виявляється — це Петровський кадетський корпус, найвеличніша будівля на площі, але й найбільш запущена. Монументальність та міць його фасаду, що виходить до площі, мене вразила.

Кругла площа є найбільшим ансамблем з будинків у стилі класицизм в Україні. Основна забудова тривала з 1806 по 1811 рік, але деякі будинки будувалися і пізніше, але всі в одному стилі. Від площі розходяться вісім основних доріг. В 1830 році в центральній частині площі було висаджено сквер та прокладено радіальні доріжки. За ці роки дерева значно розрослися і тепер фасади будинків майже не проглядаються із скверу.

Я ж нікуди не поспішала, тому пройшлася по колу, подивилася на кожен будинок. А заодно і почитала про історію кожного з них — коли збудований, для чого та що зараз там знаходиться. І так коротенько про забудову, рухалася я за часовою стрілкою.
Вже згадуваний мною Петровський Полтавський кадетський корпус, є найбільшою та наймасивнішою будовою. Зведено його у 1835—1840 роках. З 1958-го тут розміщувалося зенітно-ракетне училище аж дл 1995року. Після того корпус стоїть пусткою.

Будинок Полтавського віце-губернатора збудований у 1808–1811 роках, і це єдина споруда на площі, що не має колон на центральному фасаді.

Будинок Полтавського цивільного губернатора, споруджений у 1806–1811 роках, зараз тут знаходиться управління по боротьбі з організованою злочинністю.

Будинок Полтавських губернських присутніх місць, побудований у 1811 році, бічні крила були прибудовані вже значно пізніше. В 1943 році будинок згорів, був відбудований і зараз тут розмістилася міська рада.

Будинок Полтавського дворянського зібрання, тут свого часу концертували Мусоргський, Рубінштейн, Чайковський, Рахманінов. Зараз тут розмістилися магазини)))

Головпоштамп, будівля була побудована вже у 1958 році.

Будинку Малоросійського поштамту, одна із найстаріших споруд на площі, побудована у 1809 році. Після поштампу тут розміщувались — чоловіча гімназія, повітове училище, притулок для дітей, жіноча гімназія, у радянські ж часи тут діяла жіноча школа.

Будинок Полтавського генерал-губернатора також зведений у 1808–1811 роках. У будинку свого часу розміщувалися — канцелярія генерал-губернаторів, дитячий технікум, школа міліції, а зараз тут розмістилися профспілки.

Зробивши коло почестей, йду через сквер, до височенної колони. Це і є Монумент Слави, встановлений на честь 100-річчя перемоги російської армії над шведськими військами у Полтавській битві.

В основу монументу вмонтовано 18 гармат, а грати у формі мечів символізують завершення бойових дій.

Зверху на колоні встановлено позолоченого орла з лавровим вінком.

Трикутник)))

Продовжую рух по вул. Соборності, тут невеличкий її шматок — пішохідний. А тому на цій ділянці найбільша кількість кафешок та магазинів.
Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Гоголя.

Птахи на фасаді здається вже стали невід’ємною частиною композиційної групи)))

А так виглядає театр з іншого боку.

Поряд встановлено пам’ятник Марусі Чурай.

Будівля представництва Нацбанку, ота сама, що ще знаходиться на вул. Жовтневій)))

На карті бачу попереду два парки — Сонячний та Петровський. Насправді вони більше схожі на сквери. І тут знову наштовхуюся на непрацюючий фонтан, так, це вам не Тернопіль)))
Пам’ятник козацької слави, встановлений у 1994 році і присвячений козакам, що загинули у Полтавській битві.

Тарас Шевченко, смішний він тут якийсь)

Напроти через дорогу споруда, яку мені кортіло побачити — колишній будинок губернського земства, а нині краєзнавчий музей імені Василя Кричевського.

Будинок було збудовано у 1903—1908 роках у стилі українського модерну за проектом архітектора Василя Кричевського. Будівля дуже гарна, так і притягує погляд. Фасад облицьовано яскравою керамічною плиткою, на якій добре видно квіткові орнаменти, дерева життя та герби міст Полтавської губернії.

Вікна різних форм, сховані у нішах і оздоблені різьбленими колонами.

Словом фасад можна роздивлятися дуже довго, і все одно щось нове кожного разу буде привертати увагу))))

Двері тут теж не прості, а дещо незвичної форми з різьбленим деревом життя, такі ж двері і в середині.

У 1943 році будинок дуже сильно постраждав від пожежі, але в 1958—1964 р. його реставрували.
Йду в середину, вартість вхідного квитка 15 грн. За фотографування також просять 15 грн., але оскільки мене цікавили лише інтер’єр та оздоблення, то я не стала заморочуватись, і пішла просто роздивлятися. Тому далі без фоток))) Працівниця музею люб’язно розказала скільки у них залів, де які експозиції виставлено і на що слід звернути увагу.
Музей розділений на декілька відділів — природознавчий,старої історії, нової історії та історії сьогодення. А ще в залах діють тематичні виставки, я потрапила на виставку присвячену історії музею та сучасній українсько-російській війні. Зали розташовані на першому та другому поверхах. Експонатів багато і вони дійсно цікаві, тут є і козацькі реліквії, і зброя, і обладунки, кам’яні баби, експонати античності та багато ще чого. На другому поверсі в окремих невеликих залах експозиції присвячені війні в Афганістані та Чорнобильській трагедії. Тут же можна побачити і експонати вже з російсько-української війни. В коридорі стенди з прізвищами загиблих у війні, такий довгий ряд(((( Дуже багато кременчужан, подруга казала, що в них чи не найбільші втрати по області…
Проходила я тут десь годину-півтори, аж трохи заморилася. Бо все таки музей є музей, і душно і свіжого повітря не вистачає, то ж в останніх залах в мене вже задерло горло і чхати почала. Таки ознаки алергії, в мене таке іноді буває) А ще в деяких залах страшенно скрипів паркет і від того дзвеніло скло у вітринах, іноді мені аж страшно ставало, а раптом щось десь не витримає і розіб'ється)))
Особливу увагу слід приділити внутрішньому оздобленню музею. Він тут такий же як і з надвору, тобто викладений плиткою, розмальований квітковими орнаментами та деревами життя, вони ж вирізьблені і на всіх дверях. Найбільше вразив зал на другому поверсі — вітражі, розписані стіни та навіть цілі картини. Тому я ходила розкривши рота, роздивляючись саме навкруги, а не на картини, що були там виставлені))))
Будете в Полтаві і матимете вільний час, зайдіть, хоча б просто роздивитися)))
Час сплив непомітно, вже за другу дня, і моє одиноке скитання містом на тому завершилося.
Після відвідування музею, з’явилося бажання перекусити, повивчавши карту та відгуки, рушаємо до закладу під назвою «Шалена шкварка». Місце непогане, всередині прохолодно, ціни приємні і все замовлене було смачним. Грибна юшка — 15 грн., деруни з сметаною — 21 грн. До того ж тут хтось є фанатом гурту «Мотор'ролла», бо поки ми обідали, з динаміків линув голос Сергія Присяжного. За що респект, люблю «Мотор'роллу». Перевівши дух знову рушаємо у спеку, по все тій же вул. Соборності до Іванової гори.
Дорогою минаємо Спаську церкву, точна дата будівництва невідома, але вже в XVII столітті зустрічаються згадки про неї.

І ось ми майже на місці і нас зустрічає Іван Мазепа.

За ним височіє могутній Свято-Успенський кафедральний собор, побудований у стилі козацького бароко у другій половині XVIII століття.

Дзвіницю добудували дещо пізніше, у 1801 році.

У 1934 році собор було зруйновано більшовиками, а от дзвіниця дивом уціліла. Після війни вона пустувала, потім в ній розміщувалися різні майстерні, а вже в роки незалежності її реставрували, а також було відбудовано і сам храм, в якому хазяйнує Київський патріархат.
Іванова гора — історичне місце, саме тут у XVII столітті було збудовано Полтавську фортецю, яка мала п'ять в'їзних брам, навколо був рів та земляний вал. У 1807 році фортецю було остаточно ліквідовано, вали розкопано, рови засипано і прокладено бульвари. А в 2009 році відновили одну з в'їзних веж — Подільську.

На яку можна навіть піднятися і насолодитися краєвидами.

Біла альтанка

Хрестовоздвиженський монастир, збудований у тому ж такі стилі козацького бароко. Якщо дивитися по карті, то до монастиря ніби то і не далеко, але вже якось немає сили туди йти, тому задовольняємося видами з Іванової гори)))

Поряд пам'ятник славнозвісній полтавській галушці.

Я ж турист, а тому як і всі фоткаюся з галушками))))

Під ногами можна помітити отакі вказівники, вони вказують напрямок до туристичних об'єктів.

А вже біля самої пам'ятки значок з QR кодом, зісканувавши який можна прочитати що ж перед вами. Такі ж я бачила в Чернівцях, але там був зображений їжачок, а тут у Полтаві підкова)))

Біла альтанка, що стала вже символом міста, від неї також відкриваються непогані краєвиди.

Будній день, тому немає а ні туристів, а ні наречених, тихо і спокійно. Тому влаштувавшись в тіні за колонами трохи посиділи та подивилися вниз на район біля річки, що носить назву Поділ.

А там на горизонті сміттєзвалище(((

Насидівшись рушаємо далі до музею-садиби Івана Котляревського, який розмістився серед дерев.

В середину не заходимо, тому роблю пару кадрів від воріт.

Музей невеличкий, складається з хати, повітки, комори та колодязя. Гугл пише, що тут має бути бюст Котляревського, але, на жаль, він кудись подівся((((
На цьому ніби то все, найголовніші пам’ятки Полтави побачили, тож рушаємо назад до центру.

Але тією самою дорогою якось йти не цікаво, то подивившись на карту, вирішуємо йти через парк. На Гугл карті він позначений як студентський, але то ні фіга не парк, то якісь хащі через які веде вуличка-стежка — Інститутський проріз. Я йшла обливалася потом і чортихалася, от захотілося Олі парку))) Нарешті вибралися на проспект, парк «Перемога», таки виявився парком)))
Напроти храм Храм Віри, Надії, Любові та їх матері Софії.

Пам'ятник захисникам Полтави, встановлений в 1909 році на місці колишніх Мазуровських воріт Полтавської фортеці.

Полтавський музей авiацiї та космонавтики

Полтавський люк.

Полтавські будинки

Зморені та втомлені повертаємо до центру. Час до потягу вирішуємо провести десь у кав’ярні. Спочатку зайшли до фірмового магазину полтавської кондитерської фабрики «Домінік». Вибір цукерок та батончиків величезний, а от з шоколадом якось недуже, раніше вибір був більший. Із чорного був тільки «Домінік преміум» 200 г. Я й взяла, і якщо чесно, то не пошкодувала, реально чорний гіркий)))
Далі начитавшись хвалебних відгуків про власне пиво пабу з дурнуватою назвою «Бірлога», йдемо туди. І… ані заклад, ані пиво не вразили, а сухарики більше нагадували недосушений хліб, обтрушений невідомою приправою червоного кольору. Тому тут довго не затрималися, вирішили спробувати щастя у кав’ярні
Що до дурнуватих назв, то поряд був ще один заклад «Коффішка», хоча може то я ні фіга не креативна, і нічого не тямлю, хто зна))))
Вибір падає на «Львівську кав’ярню». Весь народ сидів на вулиці, тому всередині було порожньо, але і прохолодно. Зал затишний, з приглушеним освітленням і українською музикою. До того ж капучіно у великому яскравому керамічному горнятку, не тільки радував око але і смакував на відмінно, також хочеться похвалити десерт тірамісу. Краще б одразу сюди зайшли))))
І зворотній шлях до вокзалу пройшли тією ж дорогою в промінцях сідаючого сонця. Ось так пройшов день у Полтаві і я повернулася до місця ранкового старту — станції Полтава Київська)))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.