Підйом на полонину Татул

Ще одне нове випробування я влаштувала собі наприкінці цього року. Після походів в Карпати весною та восени мені страшенно хотілося побачити зимові гори. І я це зробила. Хоча,якщо чесно, довго вагалася, зважувала всі за та проти, до того ж гальмували процес незалежні від мене обставини. Тому рюкзак збирається вже в день виїзду. Тоді ж виявляю, що закінчився водовідштовхуючий спрей для взуття. І як на зло нічого путнього та за адекватну ціну біля себе не знаходжу, тож довелося знахабніти та просто позичити)))) І не дивно, що в цій метушні я таки примудрилася дещо забути.


Київ проводжав дощем, це вже теж якась карма, як на захід та ще взимку, то обов'язково з дощем)))) Але я готуюся до великої кількості снігу та морозу. Бо буквально декілька тижнів тому зловила себе на думці, що живучи в місті і не часто з нього вириваючись, я зовсім не уявляла, що там, за його межами, може бути справжня зима. Ти пів зимового місяця ходиш у легкій курточці, не бачиш снігу. А потім по справах потрапляєш всього навсього до Чернігова і офігіваєш, бо там таки зима. Але виявилося, що мої очікування та реальність дуже різнилися, бо стільки снігу я собі не уявляла)))
Рахівським поїздом їхала вперше. Все класно та й зручно, але ж їде він дуже довго, багато зупинок та тривалих стоянок. В сусідньому плацкарті було гамірно, хтось навіть побився, прийнявши на душу зайвого. А з нами в вагоні їхала ціла дівчача футбольна команда, то теж було гамірно))))
І от ми в Ясіні, приїхали з 40-ка хвилинним запізненням. Проїжджаючи через Яремче, Микуличин, Татарів відчувалося легке розчарування, бо снігу за вікном було мало, а в лісі взагалі виднілися чорні прогалини. На вокзалі нас вже чекають, ділимо харчі для бограчу та загружаємося в уазік або так звану буханку і рушаємо. Нам он туди, ну все правильно, нам в ту сторону де найчорніше небо))))

І от ми на місці, далі вже пішки.

Ліс тут валять з страшенною швидкістю, зустрічаємо три машини з деревиною.

Житло лісорубів причаїлося за оцим великим будинком

Йдемо вперед, але виявилось, що нам не туди. Місцеві підказали, що краще йти по дорозі, утрамбованій лісовозами.

Вертаємо назад.

Залишаємо вказівники тим, хто йтиме завтра

Дорога і справді нічого, але добряче розбита лісовозами і місцями так утрамбована, що утворився лід, але то таке, головне не ловити гав))))

та встигати вчасно звільнити дорогу. Деремося хто куди може, бо назустріч прямує трактор і тягне велетенські дерева. Фото не вийшло, бо я в той момент ще й по телефону тринділа))) Уявіть як ці велетенські колоди заносить на поворотах, реально страшно.

Піднімаємося вище і відкриваються перші краєвиди. Йти досить таки жарко, тому доводиться скидати зайві речі.

Роздоріжжя, консиліум вирішує куди ж нам йти))))

З часом наїжджена дорога закінчується і тут ми розуміємо, що снігу навалило таки до фіга. В хід йдуть снігоступи, звісно у кого вони є))))

Отут ми і блуканули трохи. Я йшла в кінці, то не довелося далеко повертатися))) В результаті зробили крюк, трохи пройшлися лісом і вийшли нарешті на правильну дорогу))))

Зліва засніжені дерева, справа засніжені дерева — справжня казка, я все не можу намилуватися.

Чим вище підіймаємося, тим важче стає йти, снігу більше, провалюєшся частіше. Стараюся йти по слідах від снігоступів, але треба бути обережним, бо ставиш ногу трохи не туди і все, вже по коліна в снігу. А так і коліна починають давати про себе знати, воно і не дивно, адже саме на них йде найбільше навантаження.

Невеличкий привал

Вдалині замаячила полонина. Але звертаю увагу, що ті, хто йде попереду якось сповільнюються, що якось дивно. Потім чую як попереду зривається порив вітру, але до мене не долітає. Пару кроків вперед і от уже мені в обличчя вітер кидає снігову крупу. А з дерев починає падати сніг і складається таке враження, що хтось кидається в тебе сніжками.

На горизонті з’явилися будиночки, але рано було радіти. Тоді ми ще не знали, що попереду нас чекала найскладніша ділянка. Хоча при хорошій літній погоді ця відстань здавалася б просто смішною. А тут таке враження, що я йшла цілу вічність.

Скажений вітер збивав з ніг, холодна крупа нещадно била по обличчю, і з кожним кроком провалювався все глибше. А тут раптом будиночки і народ попереду зникають, все застилає снігова завірюха. Накидка на рюкзаку підступно тріпотить на вітрі, навпомацки перевіряєш чи вона там ще на місці. В такі ситуації розумієш, що воно таке зима в горах, розумієш, чому народ збивається зі шляху, хтось замерзає, а хтось зривається в провалля. Провалюючись черговий раз та падаючи на коліна від вітру, іноді так хотілося просто сісти в снігу і нікуди не рухатися. Але ти таки береш себе в руки і йдеш далі за силуетом попереду, занурюючи ноги у глибокі ями, сліди від ніг тих, хто йшов попереду. А саме цікаве, що сліди просто миттєво замітає, вже і не скажеш, що перед тобою пройшов десяток людей.
А ось і він, будиночок, але хід з іншого боку, ще трохи і ти в середині.

На полонині ще багато будівель, але зараз ти думаєш тільки про тепло і не маєш жодного бажання їх роздивлятися.

В середині затишно, топиться буржуйка. Можна нарешті скинути рюкзак і перепочити. Вільних місць для спання вже не залишилося, тому обосновуюся в кімнаті по сусідству. Там щоправда немає нар і пічки, але то таке.
Двері відкриває від кожного пориву вітру, то доводиться зачиняти їх на гачок і чатувати поряд. Тим часом стемніло, а не всі наші добралися. Хто в снігоступах, йде на допомогу, а інші просто стоять з ліхтарями, тим самим позначають дорогу до будинку.
І ось нарешті всі на місці, можна зігрітися гарячим чаєм та повечеряти теплими макаронами. Та історія на тому не скінчилася. Ще десь зникла парочка людей, що вже були на підході до полонини. Але оскільки заметіль не вщухала, то йти далеко на пошуки просто не було можливості, тому вирішили чекати до ранку. Якщо чесно, то було трохи моторошно, слухаючи завивання вітру, уявити що хтось залишився десь там в лісі на ніч і не може добратися до колиби.
А потім було найстрашніше для мене — це ночівля)))) Напевно, навіть якщо я екіпіруюся найтеплішими речами, я все одно мерзнутиму, така вже моя карма))))) Ніколи не пробували спати на лавці? А нічого, головне не крутитися вночі)))))
Наступного разу про ранок на полонині та варіння бограчу.