Нічний Вроцлав

21.03.2018 · Подорожі · Комментариев нет

І ось перша мандрівка з новим біометричним паспортом — такий собі подарунок на день народження. Поїздка стала своєрідним відкриттям — перший в житті переліт та досвід самостійної поїздки за кордон. В Європі останній раз я була страшенно давно і то з турфірмою і автобусом.


Вибір пав на Вроцлав — красиве старе місто, всього півторагодинний переліт, помірні ціни і славнозвісні гноми, пошуки яких перетворюються на справжній квест))))))
Квитки купувалися ще в минулому році, тому обійшлися десь у 700 грн. в одну сторону.
Літак штука підступна, особливо, якщо ти летиш вперше. Вдома тут все просто, спакував необхідні речі, ні про що не задумуючись, і готово. А тут одразу постала купа питань: що можна брати, що ні? Чи рюкзак не перевищить габарити? І ще купа різного, бо ж не хотілося втрачати нічого цінного при посадці на борт.
Отож речі зібрані, хостел заброньований, реєстрація пройдена, їдемо до аерепорту Жуляни. Враження від проходження перевірки на безпеку двоякі… Дістала лише камеру, телефон та годинник, на рідину та її кількість ніхто не дивився. Але не з моїм щастям — все так просто не може бути, спрацьовує сигнал. І тут до мене крокує баришня в гумових рукавичках, одразу в пам’яті пропливають страхітливі картинки з фільмів))) І таки так, обмацувала вона мене добряче, явно отримуючи від того якийсь кайф, бо мені було зовсім незрозуміло, що вона хотіла у мене знайти і де я його могла сховати)))))
Цікаво, що повертаючись назад, у вроцлавському аеропорту мене одразу попросили зняти взуття і все... То що, наші, стоячи кожного дня на контролі, не знають, що вся справа може бути у черевиках, чи їм таки справді в кайф міліметр за міліметром вивчати чужі тіла.
З відчуттям легкого зґвалтування йду на паспортний контроль, тут все приємніше, питають чи їду святкувати день народження, підтверджую. А далі довге очікування та розглядання літаків, що готуються до відльоту.
На сайті Wizzair пишуть, що вони не дають стовідсоткової гарантії, що ручна поклажа буде їхати в салоні біля вас, це трохи насторожувало. Як я зрозуміла потім, таке може статися, якщо ви не будете надто активними і вам не вистачить місця. А таке може бути, бо народ, в прямому сенсі слова, штурмував літак. Вже в автобусі всі норовили прилаштуватися ближче до дверей, що б одразу стрімголов метнутися на трап. Сумки, чесно кажуть, у багатьох були ще ті, відносно деяких у мене навіть виникали сумніви чи відповідають їхні габарити допустимим розмірам. На підйомі жінка з валізою на коліщатах дихала мені в потилицю і таки спромоглася обігнати, ледве не збивши з ніг. Я ж собі спокійно потрапила до салону, прилаштувала свою сумку під сидінням, тому мені трохи була незрозуміла ота вся метушня… Мені страшенно пощастила, як для першого польоту, бо дісталося мені місце біля вікна.
Вмостилася, але мене хвилювали тепер інші обставини, сам політ, бо я не знала, як то все перенесу та ще й зі своєю акрофобією. Але, на щастя, все пройшло нормально, так було трохи страшно на зльоті, так закладало вуха але то таке. Бо вже при приземленні я з цікавістю розглядала вечірній Вроцлав, який стрімко наближався, а машини та будинки з іграшкових перетворювалися на реальні))))
У Вроцлавському аеропорту не було ніяких автобусів та трапів, по рукаву ми одразу пірнули у будівлю і застрягли в черзі на паспортному контролі. Тут нам трохи пощастило, чи то у нас був такий кепський вигляд чи ще щось, але нас направили до вільного віконця і ми залишаючи позаду чоловік 20 у черзі, виходимо у вечірнє місто.
За планом потрібно було сісти у 106 автобус, який мав довезти нас до центру, а там далі вже або піша прогулянка або трамвай. Але… плани то одне, а реальність трохи інше. Застрибуємо у 106 автобус, який вже стоїть на зупинці, швиденько купивши квитки у автоматі. Брали одноразовий, що по 3.40 злотих, бо за тридцять хвилин точно б не встигнули дістатися запланованої точки.
І от ми щасливі їдемо, все ок, рухаємося у правильному напрямку. А потім бачу, що щось не те, автобус звернув у бік і вже перетинає Одру по мосту Тисячоліття, а цього не повинно було бути. Тут до мене доходить — ось чому більшість людей вийшла на попередній зупинці(((( Виявилося, що автобус рухався в парк і ми опинилися на кільці Obwodnica. Тобто знайомство з Вроцлавом почалося з так званих задвірків))))

І навіть тут нас зустрів перший вроцлавський гном — Доктор Корнеліус, що знаходився в холі стоматологічної клініки по вулиці ul. Bezpieczna 2. Про цих красенів трохи згодом. А далі ми дійшли до трамваю і без пригод добралися до самісінького хостелу. Зупинилися ми в Grampa's Hostel, він знаходиться в досить тихому місці і не далеко від островів та центру. Хостел мені сподобався — чистий, тихий, охайний і до того ж у вартість включений простенький сніданок — тости, сир, помідори, мюслі та молоко, чай, кава, какао в постійному доступі і в будь-якій кількості. Єдиний недолік — це відсутність безкоштовного рушника.
Перекусивши та скинувши речі ми рушили гуляти вже нічним Вроцлавом.

Оскільки карту ще до поїздки я вивчила добре, тому впевнено рухаюся в напрямку островів до кладки Жаб’ячої.
А там кладка Солодова, що веде на однойменний острів

У Вроцлаві значно тепліше ніж у Києві і до того ж субота, а тому місцева молодь активно розважається. Як я зрозуміла, найбільш популярні веред молоді острови Білярска та Солодовий, звідти чувся регіт, крики та дзеленчання пляшок. Потрапивши випадково в середину такої ватаги, що розбиває дзеркала у припаркованого поряд авто і розмовляє на незрозумілій тобі мові, стає трохи некомфортно. Але вже на Піщаному острові тихо та малолюдно.
Міст Млинський, по якому весело проїжджають трамвайчики, не зважаючи на пізній час.

До речі різниця між Києвом та Вроцлавом одна годину, тому якщо там була тільки дванадцята ночі, то за київським часом я вже народилася))))
Як я зрозуміла, своїй назві міст завдячує старому млину, що знаходиться поряд.

Церква Пресвятої Діви Марії на Піску — велетенський та величний храм, навіть в кадр не влазить.

Тумський місток або міст закоханих, обліплений замками, їх кількість реально вражає

На тому боці Тумський острів

А на тому боці собор св. Іоанна Хрестителя

Вид з іншого ракурсу

На Тумському так тихо та спокійно, що навіть не помічаєш як збігає час. Хоча поодинокі перехожі все таки трапляються.

Семінарія

Рушаємо у зворотному напрямку
Оссолініум

Оссолініум та арт-об’єкт срібна арка

Будівля Університету та Університетський міст.

Червоний Піщаний міст

і черговий трамвайчик)))

На тому наш перший вечір у Вроцлаві закінчився))))
На площу Ринок ми потрапили вже наступного дня, але оскільки пишу про нічне місто, то викладу ще пару фоток))))

Ратуша

Центральні вулиці

Оперний театр, збудований у 1841 році. Після війни у 1945 році з фасаду будівлі було знято деякі скульптури через політичні мотиви. Будівля досить велика і навіть дещо велична.

В останній наш вечір у Вроцлаві, коли припустився чималий дощ, ми просто гуляли вулицями, полювали на гномів і зайшли у дворик по вулиці Руській 46. Там стіни будинків прикрашають старі неонові вивіски, колись вони красувалися на магазинах, кінотеатрах, готелях. Дуже красиво і ефектно, таке враження, що переносишся до старого американського фільму))))


Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.