Нарешті Лікійка
В похід Східною частиною Лікійської стежки я збиралася ще минулого року. Тоді були куплені квитки, продуманий маршрут, зібрана компанія, але походу так і не судилося відбутися, грянув карантин та проблеми зі здоров'ям.
Лише влітку цього року почала подумувати повторити спробу, чекати до весни не хотілося, адже то так не скоро, а в нас час все змінюється досить швидко, то на такий довгий час взагалі важко щось загадувати.
А потім вирішила — жовтень, довгі вихідні. Квитки купували буквально за півтора тижні до вильоту. Ціни не сильно відрізнялися від тих, що були минулого року, такі ж не дешеві. Брали квитки в різний час, то вони обійшлися нам в 220-250$ з багажом.
На 10 жовтня для того щоб потрапити до Туреччини потрібно мати сертифікат про вакцинацію, або негативний ПЛР-тест, заповнити реєстраційну анкету, отримати Hes-код, який потім потрібно прив'язати до своєї безконтактної банківської карти, останнє потрібно для того, щоб ви могли оплачувати проїзд в громадському транспорті Анталії.
І звісно не потрібно забувати про страховку для активного туризму, бо щоб там не писали про Лікійську стежку, вона не така легка і на шляху є місця з камінчиками. обривами та валунами.
І ось нарешті я в аеропорту і на мене чекає 12 днів відпочинку)
Але тут одразу все пішло трохи не так і без пригод не обійшлося.
Приїхавши в Бориспіль вчасно ми трохи затягнули пакування, в результаті ледве встигли на стійку реєстрації та здати багаж. Уявіть паніку, коли бачиш як на останніх двох учасниках компанії гасне табло і реєстрацію закривають...
Саме на стійці потрібно показати сертифікат та Hes-код. А вам мають видати посадкові талони на два рейси: до Анкари, а потім і до Анталії. Але ми отримали такі талони чомусь не всі. Проте часу не було розбиратися, ми вже неслися далі.
А і якщо хочете везти каремат та трекінгові палиці, то добре приматуйте їх до рюкзака, щоб все це утворювало одне ціле. Але до нас вже не придиралися, бо тоді б точно літак полетів до Туреччини без нас.
В літак ми вилітали вже не завершальній стадії посадки.
Потім була Анкара, та наше блукання аеропортом. Адже треба було все роздивитися, щоб знати куди бігти на пересадку на зворотному рейсі. Бо назад ми мали лише 1 годину 20 хвилин на пересадку, а туди цілих 4.
По прильоту міжнародним рейсом потрібно пройти паспортний контроль, вийти з зони прильоту та піднятися на другий поверх, в зону внутрішніх перельотів (Domestic)
Тут вже у нас нічого не перевіряли, тільки посадкові, ті які мали видати в Борисполі)
У мене такого не було, тому скористалася електронним, його потрібно було просто просканувати.
А далі ми їли, дивилися на літаки та спостерігали як тихо догорає цей день.
Проте на цьому наші пригоди не завершилися. Не вдалося прив'язати один Hes-код до картки, що ми тільки не робили, все було марним.
Поки чекали, зняли трохи лір, курс в аеропорту так собі, до того ж кожний банк бере різний відсоток, тож звертайте на це увагу.
Поки чекали, бачили як поїхали наші речі до багажного відсіку))))
А потім лише годинка в небі і ми вже в Анталії.
Місто зустріло теплом. На годиннику була майже 9 вечора, то ж нам залишалося лише дістатися заброньованого готелю і відпочивати.
В центр їхали трамваєм. Знайти його легко, є вказівники.
Оскільки ми мали лише три робочі картки, то одному з нас довелося їхати зайцем і просочуватися крізь турнікет разом з товаришем. Добре, що вже було пізно і на вході не було охоронця.
На цьому наші пригоди не закінчилися — в нашому готелі відключили воду. Благо був чай та кип'яток, тож сиділи чаювали та пробували розв'язати проблему з прив'язкою, адже завтра всім потрібно було якось доїхати до вокзалу. І ось нарешті нам це вдалося, а потім і воду увімкнули.
Наступного дня на нас чекав старт походу з каньйону Гейнюк.