Мукачево

22.12.2017 · Путешествия · Комментариев нет

Ідея відвідати Мукачево виникла зовсім спонтанно і вже фактично в дорозі. Квитки що туди, що назад у нас були до Ужгорода, але ж ніхто не заважає вийти раніше чи навпаки сісти пізніше на іншій станції)))) Спочатку подумували зійти в Мукачево, а потім таки вирішили не відхилятися від запланованого, а саме, їхати до Ужгорода. А вже наступного дня, як буде час, то гайнемо до Мукачево. Бо замок, який було добре видно у вікно потягу, так і манив своїм величним видом))) Так і зробили. Згадки про Мукачево у мене були ще мізерніші ніж про Ужгород. Все що я запам’ятала — це ратушу, пам’ятники Кирилу і Мефодію та сажотрусу. А більш геть нічого, навіть не мала уяви про те, що ще є в місті, яка його будова, де вокзал, тобто закинули б мене туди без карти, я б однозначно заблукала))))

Тому насолодившись ранковим Ужгородом сідаємо в автобус і рушаємо. В ідеалі мали добратися десь за годину, всього якихось 50 км. Але поїздка затягнулася і справа не в поганій дорозі, а вона реально просто жесть. Того дня в Мукачево проходив марафон і із-за цього деякі дороги були перекриті. А тому ще на під’їзді до міста ми застрягли в пробці. Водій вирішив поїхати трохи іншим шляхом, тому обминув місто і заїхав через Кольчино, словом покаталися трохи))))
І ось ми нарешті на автостанції в Мукачево. Розуміємо, що доїхати до замку з цим перекриттям вулиць просто не реально. А якщо підемо пішки, то навряд чи зможемо побачити щось ще окрім замку. Тому вирішено йти оглядати місто. Вивчивши карту рушає до центру. Тихою вуличкою Єсеніна виходимо до гамірного проспекту Миру. Взагалі в мене склалося враження, що Мукачево — це місто вулиць російських письменників — Єсеніна, Пушкіна, Толстого, Достоєвського. Хоча можливо їх не більше ніж в будь-якому іншому місті, просто так склалося, що саме вулиці з такими назвами нам частіше траплялися на шляху))))
І от першим, що впадає в очі на проспекті Миру — це неготичний костел св. Мартина, збудований у 1904 році на місці старого, який на той час знаходився в аварійному стані.

За костелом сховалася готична Каплиця св. Йосипа XIV століття. З усіх боків споруда укріплена міцними контрфорсами, а в бокові фасади вмуровані плити з епітафіями.

Виходимо на вул. Духновича.

А це Реформаторська церква, збудована на пожертву місцевого жителя, що виїхав до Америки, а там розбагатів.

Трохи пройшлися вулицею Духновича — люди, машини, з двору вибігає гурт дітлахів і з вереском кудись несеться, звичайний вихідний день))

Йдемо вулицею Купальною, тут багато машин та людей, не диво бо поряд базар, там життя кипить на повну)))

Ми то все оминаємо і виходимо на пішохідну вул. Достоєвського з купою крамничок.

А потім ми опиняємося на площі Кирила та Мефодія))) Тут багато людей, хтось прогулюються, хтось сидить на лавках, діти катаються на велосипедах.

А на задньому плані видніється костел св. Мартина.

Якщо пройти трохи вперед по площі а потім звернути наліво в ковані ворота, то можна побачити палац Ракоці, який ще називають «білим домом», збудований у середині XVII століття. Тоді будівля мала лише один поверх, другий було добудовано у процесі реконструкції 1746 року. Тоді маєток належав графу Шенборну. Зараз у будинку розмістилася художня школа.

Поряд пам’ятник Міхаю Мункачі, угорському художнику.

Будівля дійсно гарна, обходимо навкруги.

У дворі фонтан

А це православна церква Почаївської ікони Божої Матері

Барельєфи на стіні

Вул. Федорова, також пішохідна. На ній невеликий магазин, що має назву ЦУМ та отакі класні бетонні музичні інструменти.

Пам’ятник воїнам-афганцям

А це знову церква Почаївської ікони Божої Матері тільки вже з іншого боку)

Роза вітрів та «бюро путешествий»)))

І от ми на перехресті вулиць Федорова, Пушкіна та Ілони Зріні. Нам далі по Пушкіна — пішохідній її частині з основними пам’ятками міста.

Греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці

Меркурій

Ференц Ракоці ІІ

На початку пішохідної зони перехожих зустрічає пам’ятник Олександру Духновичу.

І, опа, виявляється в Мукачево теж є міні-скульптури, їх тут небагато, знайшла дані про чотири, але ж…
Ференц Ракоці ІІ, встановлений тут же на Пушкіна. Автор, вже нам відомий за ужгородськими скульптурами, — стульптор Михайло Колодка.

Скульптура досить симпатична)))) Встановили її саме тут, бо до 1945 року вулиця носила ім’я Ференца Ракоці. Навколо постаменту напис: "З Богом за Батьківщину і Свободу". Цей лозунг, був популярний у Мукачево в 1703 році.

Жіночка з гуртом туристів якось надто іронічно назвала фігурку «пам’ятником».
Ще має бути, чи то була, скульптурка кельта, встановлена на набережній біля мосту через Латорицю, який ми переходили, але ж звісно нічого не бачили))) Хоча знайшла дописи, що кельта майже одразу після встановлення, а це ще у 2015 році було викрадено(((((
Ще має бути скульптура Вакарчука десь неподалік замку Паланок
І минулого року біля входу в замок встановили скульптуру Ілоні Зріні та її коханому Імре Текелі.
І родзинка Мукачево чи точніше його візитна карточка — ратуша.

Збудована вона у 1904 році за проектом архітектора з Будапешту Януша Бабула. Сама будівля красива і трохи незвична, бо зазвичай говорячи про ратушу, у нашій уяві спливають трохи інші споруди.

Чого тільки варті оці опори ратушної вежі, якщо додати трохи фантазії, то можна побачити схожість із слонячими ногами)))

Того ж року на вежі було встановлено годинниковий механізм, виготовлений Йосипом Шавінським, і на той він вважався одним з найкращих у всій Європі. Пишуть, що годинник працює до цього часу і його малий дзвін відбиває кожні 15 хвилин, а великий кожну годину. Але я чомусь їх не чула, чи то просто не звернула уваги, чи то вони не працювали, хто зна.
Біля входу отака кована штука)

Навпроти в будівлі початку ХХ століття розмістився найпрестижніший готель міста «Star».

Біля нього встановлена отака цікава фігурка — це гусак-фотограф, роботи скульптора Степана Федорина. Біля гусака ретро-камера, яка направлена на ратушу.

Таких скульптур насправді дві і встановлені вони були минулого року. Ще одного гусака, цього разу мандрівника, з наплічником та парасолю, слід шукати десь на вул. Достоєвського. Ми там ходили але гусака звісно не бачили)))) Взагалі в планах встановити 11 таких гусей поблизу цікавих туристичних об’єктів.
А це російський драматичний театр, відкритий у 1899 році. Власна трупа з’явилася тут лише у 1947 році, коли в місто переїхав російський театр з Білгород-Дністровського. До речі Мукачево єдине місто в Західній Україні де діє російський театр.

А це Кирило та Мефодій, біля них багатолюдно, спробуй підловити момент без бажаючих сфотографуватися на фоні)))

Трохи будинків та осені на площі Кирила та Мефодія.

Отакої, в Мукачево надибали люк з написом — Ужгород)))

А сім років тому з’явився пам’ятник сажотрусу, біля його ніг кіт. Видно, що туристи полюбляють обох пополірувати на удачу.

Прототипом скульптури стала реальна людина — Берталон Товт, який пропрацював сажотрусом у Мукачево більше ніж 50 років. Автор пам’ятника — скульптор Іван Бровді.

І невелика перерва, бо шлунок сказав, що досить тобі роздивлятися по сторонам, час і підкріпитися. Оскільки сил щось довго шукати не було, тому просто звернули до першого закладу, що потрапив на очі — ресторан «Бограч». Спочатку про їжу, обслужили добре і досить швидко. Бограч подали ефектно в казанку а під ним розпалили свічку. На смак був непоганий і недуже гострий, але і не дуже гарячий. Може його треба було добряче розігрівати, хто зна)))) Кремзлики теж були хороші, смачні, порція велика. З цим все гуд, а от інтер’єр та оздоблення приміщення… Щоб ви розуміли, це ж типу ресторан закарпатської кухні, офіціанти у вишиванках. А зал — це величезна зала з блискучою люстрою, столи застелені бузковими скатертинами, такого ж кольору стільці з бантами. Чимось нагадує велику столовку але примарафечену, якесь таке все пафосне і ні фіга незатишне. До того ж зайшовши до такого залу в запилених берцях та з рюкзаком, відчуваєш себе попелюшкою на балу))))
Підкріпившись йдемо гуляти далі. Мене тягне до води, на берег Латориці.

Міст через річку.

Праворуч та ліворуч відкриваються осінні краєвиди.

А там вдалині замок Паланок, так і манить своєю величчю.

Вдалині церква, як я розумію це вже якась нова будова.

А ми перейшовши на інший берег Латориці, йдемо по стежині, що біжить по насипу. Далі починається нова забудова — ціле містечко котеджів.

Повертаємо в іншу сторону.
Я і моя тінь))))

Будиночки близнюки)))

І так не поспішаючи йдемо вздовж річки, погода хороша і місце чарівне. Я б могла так довго гуляти нікуди не поспішаючи))))

Ще один міст.

А це вже видно Свято-Миколаївський жіночий монастир. До нього ми так і не дійшли, не те що часу не вистачило, просто якось не дуже хотілося вештатися територією монастиря.

Я б краще просто посиділа на березі Латориці і насолодилася осіннім сонечком, що і зробила)))

За мостом парк Перемоги, чистий охайний, нові доріжки, гуляти одне задоволення. А ще тут встановлено Оглядове колесо.

І я таки наважуюся покататися. Це напевно вже стане традицією — кататися на цьому атракціоні в кожному місті яке відвідаю, ну і в якому воно звісно є)))

Знову замок — примара))))

Миколаївський монастир

Види навкруги.

Костел св. Мартина та Реформаторська церква

Так не помітно, а виявляється місто оточене з усіх боків горами, такий собі захисний бар’єр))))

Дуже гарні види відкриваються згори. І мені навіть не страшно було, чи то може я так захопилася розгляданням краєвидів, що і не помітила висоти))))
А потім ми пішли назад до центру через парк Андрія Куземенка по вул. Спортивній та Грушевського

Попити кави зайшли до кав’ярні «Time». На перший вигляд начебто непогане місце. Але мені не сподобалося, довго чекали офіціанта, замовленого мною тірамісу не було, а інше тістечко виявилося так собі, до того ж надто холодне. Туалет був в такому стані ніби там пронісся тайфун.
Далі попрямували в сторону залізничного вокзалу по Пушкіна а потім по Ярослава Мудрого. Місто в промінцях вечірнього сонця)))

Церква

І от ми на вокзалі, але виявилося, що прорахувалися із часом і до потягу ще цілих дві години. Довелося їх чимось зайняти.

Якщо не помиляюся, то це таки Кремль

Піднялися на пішохідний місток.

Я трохи познімала колії, вокзал, потяги, сонце, що сідає та замок Паланок.

А потім вирішили пройтися в сторону замку, щоб ну хоч трохи наблизитися до нього )))
Замок справді буя як марево цілий день він з’являвся на горизонті і манив до себе. А ми все ходили навкруги і так не дісталися до нього. Але може то так і треба, буде нагода навідатися ще разок до Мукачево.

На вокзал брели темними не дуже добре освітленими вуличками з приватними будинками, із-за воріт гавкали собаки. Але було якось спокійно і зовсім не страшно.
А потім був вокзал, повний перон і штурм вагонів потягу «Ужгород-Київ». До побачення Закарпаття))))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.