Лікійська стежка. Тахтали

18.01.2022 · Путешествия · Комментариев нет

Це був найважчий, найочікуваніший та найголовніший день — сходження на гору Тахтали.

Ніч видалася дійсно найхолоднішою, в хід пішли всі теплі речі.

На ранок розвиднілося і Тахтали гарно вимальовувалася на фоні чистого неба, але піднявся сильний вітер. Якщо тут у затишку долини так дуло, то можна уявити як воно на висоті.

Проте ми снідаємо, збираємо речі, утепляємося і рушаємо.

Але то стояти на одному місці холодно, якщо рухаєшся, та ще й в гору, то добре зігріваєшся, то ж поступово теплі речі пакуються назад до наплічника.
Дорога хороша, види шикарні, до того ж саме звідси Чукур-Яйла постала в усій красі.

Ліванські кедри дуже класні

Я так захопилася, а ще трохи заговорилася, що забула звіритися з картою. А тут дивлюся, що Тахтали чомусь опинилася у нас за спинами. Таки проскочили поворот, повертаємо назад. Як результат втрачаємо дорогоцінних 40 хвилин(

На Тахтали зазвичай всі ходять радіально, залишаючи рюкзаки десь у сховку. Воно і зрозуміло, адже все одно доведеться повертатися, і без ваги йти вгору значно легше. Тепер вже можу сто відсотків це підтвердити)

Оскільки ми поспішали, то скинули рюкзаки в купу до речей вже згадуваної мною туристичної групи. Одна людина не пішла і залишилася дивитися за речами. Я взяла теплу куртку від вітру, баф, воду. Але чомусь зовсім забула до дощовик та про те, що треба натягнути ренкауер на рюкзак і прихопити щось пожувати з собою, бо ціни на горі звісно ж кусючі. То добре, що дощу таки не було і все пройшло добре)

І ось починаю підйом на Тахтали, яка має стати найвищою вершиною у моє списку гір)
Спочатку йду швидко, радуюся, що роблю це без речей, бо підйом таки не з легких, до того ж затяжний.

Коли здається, що ти вже прийшов, відкривається ще стільки ж шляху і десь там вдалині обриси верхньої станції канатки.

Весь цей час слідкую за тим як повільно починають підніматися хмари, розумію, що можу не встигнути дійти до вершини. Але поки що вони не поспішають.

А потім в одну мить біла волога маса швидко застилає все навкруги і ти опиняєшся серед хмар.

Звісно не приємно, бо розумієш, що нічого не побачиш з вершини, але все одно продовжуєш підйом.

І ось майже вершина, але тут вітер стає таким потужним, що доводиться утеплятися.

А тут вже і плитка лежиться, вхід закритий, потрібно пролізти під мотузкою.
Турецький Олімп гора Тахтали, шикарна, види звідси відкриваються фантастичні, це навіть при тому, що хмари таки не відступили і майже не видно моря.

Зате дуже багато туристів, які піднімаються на гору канаткою.

Хоча можна спіймати мить, коли вагончик їде вниз везучи відпочиваючих, а інший ще не піднявся на гору з новою партією, і насолодитися майже самотністю)

Роздивилися навкруги, зробили фото, піднялися на оглядовий майданчик та почали збиратися вниз. На справді хотілося залишитися тут трохи довше, але ми вже не мали часу, до того ж сьогодні ще мали дійти до Бейчика. Тож окинувши оком ще раз ці красоти починаю спуск.

Йду повільно насолоджуючись моментом, вітаючись з зустрічними групками, тих, хто ще тільки починає свій підйом.

Знайшли свої рюкзаки, які сховали під деревом, та влаштували обід.

А далі вниз і вниз, спуск затяжний, але дуже гарний, чи точніше загадково-казковий. Дерева, мох, камені, все неначе зійшло зі сторінок дитячої страшної казки. І я кайфую, адже саме основне ми здійснили, Тахтали підкорили в непогоду не потрапили, все чудово, можна насолоджуватися спуском.

А там вже і море видно.

Спустилися до цивілізації, можна зробити привал та випити гранатового соку.
В Бейчик спустилися вже після шостої, втомлені, але щасливі, адже підкорили поки що найвищу вершину для кожного з нас.

Зупинилися в кемпінгу Панорама. Це місце дуже популярне серед туристів. Власник дозволяє ставити намет безкоштовно, а за це ви маєте повечеряти в його ресторані. Вечеря коштує 100 лір, можна замовити рибу, або м’ясо на вибір, а до неї вам принесуть ще купу закусок та чаю) І ще тут є нормальний туалет та гарячий душ)
Риба була фантастична. Взагалі в Панорамі класно, мені дуже сподобалося. Респект власнику за ідею, чого вартує панорамна тераса ресторану та помости для наметів. А ще тут дуже смачна їжа, ми навіть сніданок на наступний день замовили за 40 лір.
І головне не забувати закрити намет, бо я забула, і мене чекав сюрприз у вигляді мирно сплячого кота у моєму спальнику)
Наступного дня вниз до Химер

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.