Лікійська стежка. Каньйон Гейнюк

22.11.2021 · Путешествия · Комментариев нет

Напевно, намети, то не моє, от не можу я там нормально спати. Цього разу і тепло було, навіть жаркувато, і вітер вщух, а я все одно крутилася всю ніч. А може то просто від емоцій перед початком маршруту)


Підйом о 6 ранку, перекус, збирання речей, які не хотіли вміщуватися в рюкзак, ще та пригода, і так кожного дня) Таке враження, що мені за ніч, хтось щось підкидував зі своїх речей)
Вийшли точно о 8 ранку, хоча могли і раніше, на вході нікого все одно не було і можна було вільно пройти)

Прощавайте павичі)

В каньйон вирішили не йти, тому одразу звернули на стежку.

Дивно, коли на календарі осінь, а тебе оточують квіти)

Каньйон залишився десь там внизу

Стежка, до речі, добре маркована, як не біло-червоною маркою, то туриками, вежами з камінчиків, до яких може докластися кожен. На сайті Лікійської стежки написано, що якщо ви десь заблукали, то поверніться і вкажіть вірний шлях наступному мандрівнику)

Тож ми майже ніде не блукали, а постійно дерлися вгору і так до перевалу. Зате які види відкривалися з кожним новим подоланим метром)

З водою проблем не було, я думала все буде значно гірше. Лише в останній день ми трохи розслабилися і не зробили нормальних запасів біля джерела.

За перевалом, де ми трохи підкріпилися, на нас чекав затяжний спуск в каньйон з велетенськими валунами та прохолодною водою, де можна було скупатися.

Але небо почали підступно затягувати хмари. Отут то нас серед купи каміння і накрила злива з градом та грозою.

З першими краплями дощу ми намагалися перейти річку вбрід. Отут дуже підступне місце, знаю, що дехто намагався форсувати річку по праву руку, а треба триматися лівого боку.

Перехід був таким собі, ноги намочила по коліна.

Дощ перечекали під кам’яною грядою. Десь вдарила блискавка. Якщо чесно, саме грози в горах боюся страшенно, а тут таке) Тоді ми ще не знали, що той удар спричинив лісову пожежу.
Тим часом каміння стало мокрим та слизьким, тож видертися з каньйону стало ще тою пригодою – босоніж, у плащі та черевиках на шиї)
До того ж ще й каміння почало осипатися,то ж ми пристроїлися за комерційною групою і швиденько дісталися дороги.

А там вже і на привал час було ставати,бо скоро мало стемніти, а сил йти далі вже не було. Поповнили запаси води з джерела і встановили намети просто на дорозі неподалік стежки.
На вечір піднявся вітер і знову задощило, тож мені знову не спалося, а ще в небі літали вертольоти…

На останок скажу про одну річ, якщо хочете дізнатися, яка насправді людина, візьміть її в похід і точно довідаєтеся, що вона собою являє насправді.
Наступного дня планували пройти десь 14 км до Гедельме.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.