Ланцут. Замок та парк
Ланцут був обов’язковим пунктом у моєю списку для відвідування, але я розуміла, що як мінімум півдня мені знадобиться, щоб все там оглянути.
Тому до Ланцуту ми вирушили у наш третій день перебування у Польщі з самого ранку, ну як самого, до того ще встигли прогулятися ранковим Жешувим. І треба ж, що саме того дня погода зіпсувалася, досить помітно похолодало і піднявся сильний та холодний вітер, тож всі мої більш-менш теплі речі стали в нагоді))))
І от якихось шістнадцять хвилин і ми вже на місці.
Тут та сама історія — центр з замком та парком знаходиться досить таки далеко від залізниці, тому поки йшли, змогли оцінити всю красу звичайного польського селища з приватними будинками і низенькими парканами.
Дорогою до нас пристав місцевий собакевич, та такий він виявися навіжений, що я весь час турбувалася про його здоров’я. Бо ця навіжена шавка весь час вибігала на дорогу і ще й намагалася зупиняти автівки, за що його нагородив лайкою дідусь-поляк на велосипеді))))
Ланцут — це невеличке, тихе та затишне містечко, прогулянка його вулицями — це суцільне задоволення. Тут можна побачити багато старих та красивих віл, ми бачили декілька, але основну більшість таки проминули. Я навіть ратушу пройшла, бо вона не надто виділяється серед інших кам’яниць, а коли про неї загадала, то було вже пізно(((
Домініканський монастирський комплекс із церквою св. Станіслава Біскупа. Будівництво комплексу почалося ще у XV столітті, а його перебудови тривали аж до XVIІІ століття.
Якось так сталося, що ми потрапили саме в період масової реконструкції пам’яток, бо майже кожен костел, замок чи монастир так чи інакше стояв в риштах.
Вже традиційна для кожного міста площа Ринок з кам’яницями та невеликим сквером.
Лавочка Яна та Станіслава Центарських, які свого часу були мерами міста.
Далі ми наштовхнулися на синагогу, її було збудовано у 1761 році
Основною окрасою і родзинкою міста звісно ж є замок і шикарний парк, на які з’їжджається подивитися багато туристів. Ближче до 12 години дня вулиця вже була заставлена купою автобусів, а численні туристичні групи в шаленому ритмі змінювали одна одну біля входу до замку.
Приємно, що вхід на територію комплексу безкоштовний, можна вільно гуляти навколо замку, фотографуватися, прогулюватися тінистими алеями з віковими деревами, а от щоб побачити інтер’єри замку доведеться трохи витратитися. Притому майте на увазі, що платити доведеться окремо за огляд приміщень, кімнат та поверхів. Каса знаходиться через дорогу від входу в парк.
Ми вирішили обмежитися безкоштовним оглядом, якого нам і так вистачило з головою.
Територія комплексу велика і коли потрапляєш до неї, то одразу важко зорієнтуватися куди ж краще йти. Тому спочатку ми обійшли замок навколо за ровом та оборонними мурами, а потім вже зайшли до середини.
Липи просто шикарні, не можу втриматися, щоб трохи не підзарядитися енергією, тим паче липа — це моє дерево)))
Альтанка
Трохи про сам замок. Оборонні замкові споруди на цьому місці почали зводити ще у давні часи. У 1926 році Станіслав Любомирський купує замок у синів Стадницького і починає його перебудову, тоді ж з’являються башти по кутам замку, системою бастіонів та подвійною лінією валів із сухим ровом.
У 1688 році замок сильно постраждав під час пожежі.
Свого ж сучасного вигляду він набув за Станіслава Любомирського та його дружини Ізабелли Чарторийської. Саме тоді було розбито великий ландшафтний парк, створено китайську кімнату та декоровано внутрішні інтер’єри. Поступово замок починає потрохи занепадати. Тому у 1889 — 1912 роках за ініціативи Ельжбети Радзивіл, дружини Романа Потоцького, тогочасного власника цих земель, було перебудовано та адаптовано під сучасні умови життя — проведено телефон, проведено систему водопостачання, каналізацію, електрифікацію та систему опалення. Збудували конюшню та збільшили площу парку в двоє, а замок отримав башти у стилі французького нео-ренесансу.
І ось нарешті ми біля входу)))) Замок дійсно дуже гарний і я не втримуюся, щоб не сфотографуватися))))
Починаємо не поспішаючи гуляти доріжками.
Та сама альтанка але вже під іншим ракурсом.
Зелені газони та купа квітів
Будівля оранжереї, збудована у 1799—1802 роках у стилі класицизму із зимових садом.
Стіни обвиті плющем
Сонячний годинник
А це теж, як на мене схоже на годинник
Доріжки, фонтани, троянди, зовсім не хочеться звідси йти)))
Навколо палацу прокладено гравійні доріжки, тому обходимо навкруги, повз фотовиставку під відкритим небом.
Так виглядає замок з іншого боку, тут теж проходить реконструкція.
Ще одне старе дерево, їх тут у парку дуже багато)
Кидаю останній погляд на замок, перетинаю рів і рушаю далі
Щоб побачити конюшні та каретну, треба вийти за територію та перейти через дорогу.
Каретна, у приміщенні зараз облаштована виставка колясок Потоцького.
Конюшні, куди теж можна потрапити лише за додаткову плату і побачити святкову збрую для коней.
Ще тут працює виставка ікон
Повертаємося назад і занурюємося в парк. Одразу наштовхуємося на красивий будиночок, як я зрозуміла — це колишня школа верхової їзди, оздоблений кінськими головами.
Поряд з ним водойма з білим та рожевим лататтям, чи як воно там правильно називається)))
Рожеве особливо гарне.
Поряд альтанка з трояндами, від аромату якого просто втрачаєш розум і така собі невеличка пергола, така собі міні копія Вроцлавської)))) За ними тенісні корти 1920 року.
Виходимо до невеличкого кафе і оранжереї, зробленої у формі літери П, де зібрана велетенська колекція орхідних. Тут трохи відпочиваємо за горнятком кави і рушаємо далі парком до отих дерев.
Тиша, спокій та затишок, якби не треба було рухатися далі, то я б тут залишилася ще б на якийсь час)))))
Озерце з лататтям, острівцем, сподіваюся не кохання, та качками, які одразу ж нас атакували))))
Водойма викликала захоплення, чиста та доглянута, але найбільше вразила риба, багато риби, самої різноманітної, що плавала у воді. Качки нахабно її розштовхували своїми лапами, а та ніяк не реагувала. Тож треба, у нас би вже повиловлювали б усю, а тут тобі ні душі))))
Рушаємо до виходу з парку але вже з іншого боку, дорогою вирішуючи їхати таки чи не їхати до Переворська))))
Романтичний замок у неоготичному стилі 1806 року, який будували спеціально для княгині Чарторийської, щоб вона могла там відпочивати від гамірного життя у замку.
Вийшли поряд з автостанцією, яка у суботу виявилася зачиненою. Спочатку думали, що звідти можна якось дістатися до Переворська, а потім зрозуміли, що ні, тому попрямували назад до залізниці.
На моїй карті ще зірочкою було відмічено старе єврейське кладовище, створене у XVIІ столітті, але на жаль ми туди вже так і не втрапили. Взагалі мені в цій поїздці з єврейськими похованнями не пощастило, не побачила жодного.
Пройшли повз горілчаний завод, які побудували як і залізничну станцію на місці італійського саду та звіринцю. При лікеро-горілчаному заводі працює музей, але потрапити до нього можна лише за попередньою домовленістю.
Стомлені і щасливі, купуємо квитки і таки рушаємо до Переворська)))))