Казімеж-Дольний

29.11.2018 · Путешествия · Комментариев нет

В останній наш день перебування у Любліні, коли ми побачили все саме основне, ну майже, вирішили податися до одного з найбільш популярних туристичних містечок, перлини польської архітектури — Казімежа-Дольного.


З Любліна до Казімежа легко дістатися автобусом, відстань — 52 км, вартість квитка 9 злотих. Відправляться вони від автостанції, що знаходиться через дорогу від замку.
Розклад руху ми вивчили ще з вечора, це не Україна, там все чітко, ти навіть знаєш який перевізник тебе обслуговуватиме. Але, оскільки дуже рано встати не вдалося, далася взнаки гамірна ніч, то вибралися лише на дев’яту. Трохи поблукали, шукаючи автобус)))) Як виявилося, мікроавтобуси відправляються від крайніх платформ, біля яких є розклад, квитки купуються у водія через касовий апарат. Тобто у нас була нагода випробувати на собі польський автотранспорт.
Якщо чесно, то мені він сподобався. Приходиш на вказаний час, за декілька хвилин до відправлення під’їжджає маршрутка, до речі забрендована логотипом перевізника, водій продає квиток, де вказано ціну, відстань, контакти. Тобто все чітко, можна легко планувати свої подорожі і ціну тобі ніхто не озвучує з голови, як у нас.
Людей назбиралося багатенько, бо неділя, час не ранній, тож народ їде гуляти, тим паче, що до Казімежа заїжджає не кожен автобус, що їде на Пулави, тому треба бути уважним))))
Десь 50 хвилин в дорозі і ми на місті. Автобус набився так, як ото у нас у час пік, і звісно ж усі їхали до Казімежа))))
Разом з гуртом людей виходимо, озираємося, в очі одразу впадає костел Яна Хрестителя.

Рухаємося разом з усіма, роздивляємося що, до чого і куди нам далі)))))
Трохи про саме місто.
Казімез невелике містечко, що розкинулося серед пагорбів над річкою Вісла. Його історія своїм корінням сягає ХІІ століття, піку свого розвитку Казімеж досяг у XVI столітті, адже саме тут знаходився один з найважливіших центрів торгівлі зерном. Та вже у наступному столітті містечко починає занепадати і втрачати свої позиції. Так тривало аж до кінця ХІХ століття, саме з того часу Казімеж починає розвиватися як літній курорт, місто стає досить популярним серед поляків, тут відпочивають жителі Любліна, Варшави та інших польських міст. З ХХ століття розпочинає новий етап у розвитку Казімежа, пов’язаний з мистецтвом і місто стає своєрідною меккою для художників.
Як туристичний об’єкт Казімеж чомусь все ж таки більш популярний саме серед поляків, які приїздять сюди відпочити, подивитися історичні та природні пам’ятки. Місто фактично живе з туризму. Ціни тут порядком вищі ніж у тому ж таки Любліні, а на кожному кроці ви будете наштовхуватися на таблички про те, що здаються кімнати та будиночки, майже як у нас біля моря))))

Але Казімеж приваблює туристів не тільки природними родзинками, ландшафт тут справді цікавий, набережною вздовж Вісли, а й своєю архітектурою. Більшість будинків зведена у епоху Ренесансу і щоб зберегти цю старовинну атмосферу, у місті заборонено зводити нові сучасні будинки і навіть реставрація старих вимагає узгодження. Саме тому вулички Казімежа, ще якби з них прибрали машини, здаються неначе виринули з минулого століття.

І ось ми на площі Ринок, тут дуже багатолюдно та гамірно – сувенірні лавки, кафе, ятки з булками у формі півників (когутики), що є своєрідною фішкою Казімежа і без якого жоден турист не покидає місто.

А ще на площі сила-силенна циган, які спочатку лагідно намагаються розвести тебе на бабки, а потім зі злістю посилають))))

Площа вражає своїми кам’яницями, які я роздивляюся із захопленням і мені навіть не заважать купи туристів))))

Старі дерев’яні торгові ряди

Кам’яниця, збудована у 1615 році у стилі пізнього ренесансу братами Миколою та Кшиштофом. Фасад прикрашений барельєфами людей, тварин та рослинним орнаментом, все це виготовлено зі штучного мармуру. Будинок дійсно гарний і його можна розглядати досить довго.

Ще одна чудова кам’яниця варта уваги – Целевських, що вважається однією з найцінніших пам’яток у Польщі. Збудована у 1635 році, має дуже гарний фасад, прикрашений скульптурами – Іоана Хрестителя, Христа, Богоматері та св. Бартоломея.
Традиційна для польських міст криниця, звісно ж стара та глибока)))

Далі ми рушили в сторону фарного костелу Івана Хрестителя, що є найстарішим храмом у місті, його будівництво завершилося у 1613 році. Поряд з храмом знаходяться три ренесансні каплиці, але ми близько не підходили, тому їх не бачили.

Наш шлях лежить в сторону замку. Оскільки Казімеж туристичне місто, то заблукати тут просто неможливо, бо майже на кожному кроці є вказівники, які підкажуть напрямок новоприбулим.

Ми вирішуємо одразу йти до замку, а на зворотному шляху вже піднятися на Пагорб Трьох хрестів.
Вид на руїни замку та пам’ятний знак.

Внизу Вісла, щось небо мене не радує, а тому поспішаємо до замку.

Територія замку невеличка, обладнано оглядовий майданчик на стіні та підземну галерею з виставковою експозицією. При вході за 5 злотих купуємо квиток, що дає право на огляд замку і вежі. Замок досить симпатичний, його світлі стіні гарно виходять на фото, особливо на фоні дощового неба)))))


Замок було збудовано у XIV столітті за правління князя Казимира Великого. На подвір’ї знаходилася криниця, від якої нічого не залишилося. Замок вперше зазнав руйнувань у XVII столітті і більше вже не відновлювався. Тому до нашого часу збереглися лише руїни, які адаптували для огляду туристів та різноманітних культурних заходів, що проходять на замковому подвір’ї.

Бажаючих піднятися на стіну та поглянути на Віслу чимало, а сходи на підйом досить круті та вузькі, а тому доводиться зачекати своє черги))))
Вид на Віслу

І от тільки ми попрямували до замкової вежі як пішов дощ і мені знову довелося одягати своє пончо та дивувати поляків свої виглядом))))

Оглядовий майданчик на горі відкритий, тому вирішуємо трохи зачекати, бо що за радість розглядати краєвиди під потоками води)))
Але дощ йде не довго і от ми, показавши наші квиточки, деремося по крутих сходах на гору.

Підйом не складний і не довгий. Вежа не така вже й висока, всього 20 метрів, але оскільки збудована на горі вище над замком, то види з неї відкриваються непогані. Вежа зводилася як сторожова, товщина її стін сягає 4 метри.

Вид на замок, де ми вже побували.

Вісла

Набережна

Спустившись рушаємо на Пагорб Трьох Хрестів. Піднятися на нього можна двома шляхами. Перший бере свій початок одразу від Фарного костелу, інший – від Вежі, ним ми і йдемо. До речі цей шлях не такий стрімкий і більш легший.

Якщо місто курортне, то воно майже на всьому намагається заробляти гроші, а тому підйом на Пагорб платний))) Вже на самісінькій горі, при виході на майданчик стоїть каса, де необхідно заплатити 3 злотих. Але скажу чесно, воно того варте, бо місце досить гарне і місто звідти видно як на долоні.

Поки всі фотографуються та роблять селфі, ми знаходимо вільну лавку і сидимо, насолоджуємося видами та відпочиваємо.

Хрести на фоні міста. До речі встановили їх тут у 1708 році в пам’ять про жертв епідемії холери, що тоді лютувала у регіоні.

Чесно, я б там годинку ,а то і більше просиділа, але хмари на небі щось мене не радують, схоже що дощу нам ще не уникнути. Тому вирішуємо поспішити побачити ще щось у Казімежі до дощу.

Спускаємося іншим шляхом, він складніший – каміння та глина, а особливо коли мокрі, не дуже приємна річ. Я то спустилася нормально, а от хлопець, що йшов переді мною та був взутий у звичайні кросівки весь час хапався за поручень і пару разів навіть падав, підслизнувшись на мокрому камінні.

Далі рушаємо вуличками Казімежа у напрямку Єврейського кладовища та Стіни пам’яті.

По дорозі проходимо повз костел Свято Анни, збудований у 1671 році.
А це будівля колишньої лікарні, збудована у 1635 році.

Меморіал знаходиться на одному із зруйнованих німцями у роки Другої світової єврейському кладовищі. Розташоване воно трохи за містом, до нього веде звичайна дорога серед лісопосадки, що щедро заросла кропивою. Хтось мені казав, що у Польщі все так вилизано і викошено, то не вірте, кропива у них теж росте))))
Туристів сюди возять на екскурсійних відкритих електромобілях, до того ж охочих чимало, бо ми по дорозі туди і назад зустріли їх штук шість, напевно. Шикарно виглядає картина, коли містом нешвидко їде оцей невеличкий паровозик, а за ним колона з автівок і ніхто не сигналить та не намагається якось обігнати.
У місті ще з давніх часів жило багато євреїв, напередодні Другої світової єврейське населення Казімежа складало десь 70%. І майже всі вони були знищені німцями, але на живих фашисти не зупинилися і зруйнували всі єврейські кладовища у місті. Але надгробні плити жалко було викидати, тому ними вимостили дороги. У 70-тих роках плити було викопано і з них зроблено меморіал у вигляді стіни з розломом, який відкрили у 1984 році.

Розлом символізує втрату, адже не було жодної єврейської родини, яка б не втратила рідних у ті роки. За проектом архітектора пам’ятник має нагадувати ізраїльську Стіну плачу. Саме тому, якщо уважніше придивитися, можна побачити клаптики паперу у стіні придавлені камінцями.

Видовище дещо моторошне, скажу я вам. Якщо з цього боку було світло, то заглянувши у розщелину, здавалося що ти заглядаєш у потойбічний світ — темний, холодний та похмурий. Хмарна погода додавала моторошності.

За стіною збереглися деякі поховання.

Пройшли, роздивилися, є цікаві надгробки із зображеннями, які мені ще не зустрічалися.

Не зрозуміло для чого на плиту кладуть зверху каміння, а тильну її сторону підпирають паличками. Так само підперта і вся стіна, напевно в тому є якийсь особливий, нам невідомий сенс.

Виходимо, кладовище вже здається не таким похмурим.
Далі ми знову повертаємося до центру міста.
Є в Казімежі ще одна родзинка, що варта уваги і приваблює туристів та відпочиваючих – це так звані Казимирові вали.
Ландшафт тут такий, що місто лежить серед велетенських ярів, іноді висота стін яких сягає понад декілька десятки метрів, деякі з них знаходяться в центрі, інші трохи поодаль, але через всі з них проходять пішохідні маршрути різної протяжності.
Ми спробували потрапити на один з них – Плебанку, маршрут бере всій початок недалеко від Площі Ринок, знову ж таки є вказівники)))
По дорозі проминули монастир францисканців, що в роки Другої світової використовувався як в’язниця, у 1956 році при монастирі було організовано музей, де зберігаються рукописи, картини, скульптури та інші цінні речі пов’язані з Казімежом.

До Плебанки ми дійшли і навіть трохи пройшлися піщаною дорогою по середині яру. Оскільки на вулиці було похмуро, то серед високих стін та дерев та похмурість здавалася ще більш вираженою та моторошною. До того дорога була мокрою та в’язкою, я парочку разів застрягла у мокрому піску. Тому вирішили далі не йти, бо й часу мали не так багато, та й не дуже хотілося вештатися темним та похмурим яром.

Хоча якщо чесно місця дуже гарні та величні. Для такої прогулянки однозначно потрібно більше часу.
Але найбільшою популярністю користуються Корінева яма. Зі стін цього яру стирчить коріння дерев, а тому здається, що потрапляєш у якийсь містичний світ. Пишуть, що він знаходиться десь на відстані 30 хвилин ходу від центру, але ми вже стільки часу не мали тому вирішили просто прогулятися вуличками міста та глянути на Набережну.
Так виглядає Пагорб Трьох Хрестів здалеку)))

Ще мені дуже кортіло поглянути на старе місцеве кладовище, але не склалося. До нього вела вузька вуличка з постійним рухом автівок і мені це не сподобалося.

Пішли гуляти містом, яке заполонили відпочиваючі, вони неспішно прогулювалися, заглядали до крамниць та ресторанів, фотографувалися.

Ми ж вийшли на набережну, вона дуже довга і тягнеться вздовж Вісли. Ми б може її і пройшли всю, але знову почав накрапати дощ і піднявся вітер, тому трохи побродивши під дощем ми зрозуміли, що прогавили свою маршрутку до Любліна, а тому мали ще цілу годину до наступної.

Види з набережної
Замок

Фарний костел

Дахи)

Якби не дощ, я б ще пішла шукати старі кам’яниці та зерносховища, а так мені чомусь страшенно закортіло в тепло. Тому рушили до центру, шукати місце, де можна випити кави. Забрели до кав’ярні E.Wedel, де була дуже смачна кава та просто божественне тірамісу, у Києві я такого смачного ще не куштувала)))))
А потім ми пішли на автостанцію чекати на свій автобус, який звісно ж приїхав за розкладом))))) Були наче одні з перших, а виявилося що перед нами потім опинилася купа народу, майже всі ті, хто їхав з нами сюди з Любліна)))) Зайшли останні і ще на диво знайшли місця, а то ще невідомо чи взяли б нас стоячими.
Стомлена та щаслива я трохи дрімаю або розглядаю польські містечка з вікна автобуса.
На цьому все, Казімеж-Дольний гарне містечко, яке вражає не лише своєю архітектурою але й природою. Шкода, що не все ми встигли роздивитися, але можливо ще якось буде час наверстати пропущене.

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.