Гора Під-Берди. Апартаменти з видом на Говерлу

24.06.2018 · Подорожі · Комментариев нет

І хоч травневі вихідні пройшли непогано — я нарешті спромоглася об’їхати на велосипеді декілька сіл Менщини, подивитися дерев’яні храми, все одно мені не вистачало гір. І тому повернувшись додому я почала обдумувати варіанти поїздки у Карпати.


І тут вкотре переконуюсь, що всесвіт інколи тобі сам просто таки підсовує правильні рішення або пропозиції. І справді, сиджу я собі вдома, а тут бац і приходить пропозиція походу в гори на наступному тижні. Ще навіть не розібравшись що та до чого, я вже підсвідомо погоджуюсь і буквально за годbну вже маємо квитки на руках і залишається тільки речі спакувати.
І от дев’ятого травня, заполонивши ціле купе ми їдемо до Ворохти))))
В планах похід хребтом Кукул з ночівлею на горі Під-Берди. Все що я знала, що маршрут має бути не складним і дуже мальовничим, так воно і виявилося.
І ось ранок наступного дня, на вокзалі у Ворохті нас вже чекає таксі, яке довозить до Вороненко, звідки ми і стартуємо. Дорогою проминаємо три віадуки. Мене найбільше цікавив останній, той що вже біля Вороненко, бо саме до нього я тоді у 2013 так і не дійшла, а даремно, він таки гарний, шкода, що не можна було зробити фоточку)))
Ну от ми і на старті, вперед.

Попереду тунель, за яким вже починається Закарпатська область.

Ми ж пірнаємо під залізничний насип і рушаємо маркованою дорогою.

Йдемо селом, по звичайній вулиці.

А це показались засніжені вершини Чорногорського хребта

Невеличкий привал — водички попити і з картою звіритися, ну і сонцезахисним кремом намаститися))))

Проминувши останні хати, нам раптово дорогу перебігли парочка схоже що оленів, хоча це відбулося так несподівано і швидко, що я і не встигла толком розгледіти. Якщо чесно, то неочікувано, ніколи ще не наштовхувалася отак на диких тварин, до того ж так близько до житла.
Маркер, тут проходить і пішохідний, і веломаршрут.

Перший крутий і досить виснажливий підйом, хоч і не затяжний, але всі заморилися))))
Темп нам задавав найменший наш мандрівник — Діма, і якщо в перший день він йшов саме те, що треба, то в наступні, за ним вже важко було угнатися))))
І ось ми виходимо на полонину Припір, з якої відкриваються види на Ґорґанський хребет. І мої улюблені Хом’як з Синяком та Малим Ґорґаном. І от знову я ходжу навколо них, ну що ж під цим ракурсом я їх ще не бачила))))

А піднявшись ще трохи бачимо місце для відпочинку і гарні краєвиди, тому робимо ще один привал, благо, що самі собі хазяїни, а тому ніхто нікого не підганяє.

Тут види ще кращі.

Це я із зітханням гіпнотизую Синяк))))

Діма, який дуже цікавиться зброєю та всякими військовими штучками, досліджує окопи часів Першої світовою. А тут цього вистачає — бойових точок, траншей, воронок від снарядів, гільз, солдатського реманентну, колючого дроту, адже саме на Кукульському хребті велися активні бойові дії.

Якісь симпатичні жовті квіти.

Далі дорога пірнає в ліс і виводить нас на ще одну полонину з назвою Буковина і з прекрасними краєвидами.

Я відстаю, а народ рушає до потічка, що тече трохи нижче стежки.

А оце і є гора Під-Берди, куди ми і прямуємо.

Полонина Буковина у всій своїй красі. Біля колиби зустріли народ з рюкзаками))))

А далі знову в ліс.

Здолавши невеликий підйом, вже йшли просто хребтом.

Поки не вийшли на полонину Григорівка і до підніжжя Під-Берди.

Але нам треба відшукати так званий «кукульський кабінет», читаємо дописи, звіряємо місцину з фотками.

І перед джерелом починаємо дертися вгору.

Трохи вище є ще одне джерельце, з якого ми і братимемо воду.

Йдемо навпростець і ось ми на місці, бо навкруги відкриваються просто запаморочливі краєвиди.

А це нібито хтось спеціально для Діми зібрав і склав купкою гільзи)

Спочатку планували встановити намети трохи вглиб подалі від схилу, а потім передумали. Нехай скраю і більш вітряно, зате які краєвиди, тим паче прямо з намету можна насолоджуватися грізними та прекрасними Говерлою та Петросом.

Поки народ встановлює намети я медитую розвалившись на карематі)))) От заради оцієї хвилини повного щастя і варто дертися бозна куди, тягнучи на собі тяжкий рюкзак. Хоча цього разу він у мене був недуже важкий, бо зіславшись на своє коліно я не несла ні їжі, ні намету, хоча перла ще сумку з фотіком))))

З вершини відкривається офігенний панорамний вид, десь на 300°, тут тобі і Чорногору видно з Говерлою та Петросом, і Свидовецький масив, і звісно ж Ґорґани з мої улюбленим Синяком.

А це Малі та Великі Кізли, біля яких ми минулої осені виходили на Чорногорський хребет

Поки народ йде до джерела по воду, я досліджую схил, знаходжу цікаві ракурси та квіточки))))

Табір розбили, пообідали, можна і відпочити — полежати, позагорати, просто послухати тишу та насолодитися видами та чистим карпатським повітрям, і звісно ж чайку випити з видом на Говерлу))))

Під вечір збиралися розпалити багаття, облаштували місце, трохи дров назбирали, але погода внесла свої корективи. Не встигли ми і повечеряти, як десь вдалині почало гриміти, а найвищі вершини зникли за чорними хмарами і пішов дощ. Хто б тепер міг сказати, що буквально півгодини тому ми ніжилися на сонечку. Добре, що гроза таки до нас не дійшла, бо я її страшенно боюся, а тим паче дуже страшно коли ти сидиш на висоті 1388 метрів. Довелося ховатися по наметах і готувати вечерю прямо там, бажати смачного іншому намету у меседжері і зваблювати повною флягою міцної настоянки)))

А ж раптом небо прояснішало, дощ ущух і ми такі радісні повилазили з наметів.

А навкруги красота — внизу все потонуло в білих хмаринках і було видно як гори «дихають».

До того ж небо прояснилося і показалися відблиски сонця, що сідало. Було дуже гарно, хоча описати словами то все складно, треба побачити самому)))

Поки ми захопливо спостерігали за останніми промінчиками сонечка, з іншого боку біла пухната хмарина почала потихеньку, в буквальному сенсі слова, поглинати Чорногору.

За якісь лічені хвилини, вона закрила майже весь хребет, це було щось дивовижне.


А потім біла імла накрила все навкруги, щось розгледіти можна було лише за пару метрів. Так, як ото у фільмах жахів наш табір зник у мороці . І знову пішов дощ, закінчення якого ми вже так і не дочекалися.

Десь за півдня ми змогли поспостерігати за мінливістю погоди над Чорногорою. Говерла та Петрос, що здавалися такими лагідними і милими, через деякий час ставали непривітними та грізними. З Кукульського хребта можна оцінити всю велич та міць Чорногори.
Як на мене, то сюди варто приводити новачків, які будь-за що хочуть у свій перший похід збігати саме на Говерлу, сприймаючи це як щось просте та легке, не усвідомлюючи могучості найвищої вершини України.
Можливо, колись я таки піднімусь на Говерлу, а поки що мені хочеться побувати в більш непопсових місцях, які від того не стають менш цікавими. До того ж Говерлою я вже насолодилася, вона прекрасна, якщо дивитися на неї з далеку))))
А наступного дня на нас, як то не дивно, чекав погожий ранок, але про нього трохи згодом))))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.