Дорога на Захід. Житомир

17.10.2020 · Путешествия · Комментариев нет

Карантин вніс свої корективи в життя кожного з нас. Місяці 4 вже нікуди толком і не вибиралася. Але ж душа бажає пригод та чогось гарного, тому, як тільки підвертається нагода, намагаєшся використати її на повну. Велика подорож за останній час довжиною десь в 700 км. Автівка мчить мене на Захід. Дорогою стільки всього цікавого, що вирішую подивитися ті містечка, в які точно не приїду спеціально, найближчим часом так точно.


Все б добре, в Україні стільки всього цікавого, що спробуй все й передивитися. Здавалося б тільки те й робити, що розвивати туризм, а нам реально, є що показати, але є велике але… Це дороги. Іноді вони погані, а іноді їх просто немає. Тож якби регіони не рекламували свої пам’ятки, якби не запрошували гостей, якщо не буде нормальної дороги, то і їхати до них ніхто не буде. До того ж багато містечок виглядають досить бідненько, чудові архітектурні будівлі в занедбаному стані і поступово розвалюються. Від цього стає сумно.
Але що я все про сумне, краще вже про те, що мені вдалося побачити під час цією довгої дороги на Захід.
Перша зупинка – це місто Житомир. Тут я бувала неодноразово і багато чого бачила. Але цього разу моєю метою була гребля. Я бачила її лише здалеку, а тут вирішила спуститися до оглядового майданчику і подивитися на неї зблизька.
Отож ранок, а я несуся якимись зарослими сходинками донизу))))

Ось і вона – гребля, звідси виглядає досить потужно. Навкруги тихо, лише внизу видно рибаків і відчувається запах водоростями.

Житомирську греблю збудували в 60-ти роках на річці Тетерів для того, щоб забезпечувати водою великі підприємства міста. Висота греблі 21 метр.

Навкруги гарно, погляд заворожують гранітні скелі. Хоча пишуть, що під час будівництва навколишні ландшафти дуже постраждали, було затоплено частину суші.

А ота скеля нагадує людську голову, вона має статус геологічної пам’ятки природи. А називають її голова Чацького. Чому саме так, достеменно невідомо, як завжди існує безліч легенд та переказів. Але скоріш за все скелю назвали в честь польського освітянина Тадеуша Чацького.

Як би там не було, в ранковій тиші я насолоджуюся видами та віддзеркаленням Голови у водах Тетеріва. Дивитися на воду та скелі можна дуже довго, але в мене попереду ще довгий шлях, тож я прямую далі.
На підйомі наштовхуюся на отакий розмальований будиночок.

Наступна зупинка в полі, і я ловлю себе на думці, що скоро ж жнива…

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.