Дорога на Захід. Старокостянтинів

Наступна зупинка в Старокостянтинові. Я вже дуже давно хотіла тут побувати. Ще в далекі студентські роки я познайомилася з хлопцем, який був звідти родом, а ще в нас були однакові прізвища. Саме після його розповідей, десь в моїй підсвідомості з'явилася думка, що я маю там неодмінно побувати, адже, як я казала жартома, в тому містечку живуть наші родичі))))
І от нарешті задумане здійснюється)


Проскочивши поворот ми трохи по іншій вулиці доїжджаємо до млина. Млин шикарний, хоч і зруйнований. Збудований він був у 1905 році.

Річки Ікопоть та Случ зливаються, нагадуючи маленьке море з хвилями та прохолодним бризом. Трохи охолоджуюся, після спекотної автівки.

А на тому березі основні родзинки Старокостянтинова – замок з церквою та оборонна вежа домініканського монастиря. Отож мені туди, роблю декілька ковтків кави і вирушаю далі.

Ці землі також належали князю Костянтину Острозькому, у 1571 році він будує замок та укріплення навколо міста.
Якщо уважно подивитися на карту, то видно, що замок спорудили на мисі, що за формою нагадує трикутник, у місці злиття двох річок Случ та Ікопоть. Тобто підступ до замку зі сторони суші був лише один і той був досить добре укріплений ровами з водою та земляними валами.
Замок мав п’ять веж, до нашого часу збереглася одна. До речі саме вона і є родзинкою замку, такою собі візитівкою. Тож йду дивитися.
Моя дорога проходить набережною, яку прикрашають цікаві та яскраві металеві фігурки, виготовлені з автомобільних деталей. Центральною скульптурою є звісно ж Нептун. Це все роботи хмельницького скульптора Миколи Мазура.

А отак виглядає млин з цього берега

Замкове подвір’я.
Переді мною колишній князівський плац, зараз в будівлі облаштовано музей.
Ліворуч домова церква Пресвятої Трійці, яка має явні оборонні риси.

А мене цікавить оборонна вежа, найкраще її видно зі сторони води. Для цього потрібно обійти церкву. Якщо вам за гарними кадрами, то вам саме туди, адже тут найкращий ракурс вежі.

В’їздна брама, колись вона була двохярусна і мала підйомний міст.

Через браму залишаю замок та йду дивитися на вежу домініканського монастиря.

Вулиці Старокостянтнова самі звичайнісінькі і нічим особливим не приваблюють.
Найбільше, що мене вразило в Старокостянтинові — це оборонна вежа домініканського монастиря. Ця велична споруда, хоч і зруйнована, але все одно заворожує. Щоб підійти до неї, потрібно пройти подвір'ям монастиря Воздвиження Чесного Хреста, під опікою якого вона і знаходиться.
Середньовічний смайлик)

Схожа світлина перемогла на конкурсі на Чернігівщині, тільки то була фотографія монастиря в Максаках. Напевно, якось так будували в ті часи, що зараз, дивлячись на вежу, ми можемо побачити обличчя) До речі, лише з одного боку)

Будувався монастир одночасно з замком. Вежа мала оборонний характер, висота в сімдесят метрів давала змогу хорошого огляду і можливість вести вогонь. Вона була шестиярусна,товщина стін сягала 2.8 метра. Монастир зруйнували в роки Першої світової.

Мене вежа магнетизує, здається я могла б на неї дуже довго дивитися, але час спливає швидко і я маю рухатися далі.

Роздивляюся руїни костелу

І на останок самохідна артилерійська установка часів Другої Світової війни. До речі, дорогою майже в кожному селі зустрічала то танки, то самохідні машини.

А далі на мене чекали гори, точніше Подільські Товтри.