Дорога на Захід. Бучач
Передостання зупинка на моєю шляху до кінцевої мети – місто Бучач. Знову ж таки про це місто тільки чула, ніколи до цього мене не заносило в ці краї.
Того дня погода таки зіпсувалася, за Чортковом пішов дрібний, немов осінній дощ, під ним ми їхали, пили каву в придорожньому магазинчику та спускалися до центру Бучача.
Місто дуже гарне, знаю, що обов’язково маю сюди повернутися, що прогулятися цими милими старими вуличками, не поспішаючи))))
Знайомство почалося з майдану Волі, де знаходиться найгарніша ратуша в Україні. Ратуша справді гарна, і про її неперевершеність це не просто слова.
Збудували її у 1750 – 1751 роках за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина. Замовником був тогочасний власник міста – Микола Потоцький. Саме він забажав, щоб споруда перевершувала своєю красою львівську ратушу. Прикрашена вона була скульптурами Йогана Георга Пінзель. Ходять чутки, що кількість скульптур сягала від 14 до 24. Проте з них мало що збереглося, ці роботи зберігаються у львівському музеї. Поговорювали, що після реставрації ратуші скульптури можуть повернутися на місце, але чи так це — не відомо. До того ж бачила згадки про реставрацію датовані 2018 роком. Але схоже з того часу роботи не дуже то просунулися.
Поряд з ратушею можна помітити паркан із-за якого визирає пам’ятник Кобзарю.
Монументів Тараса Шевченка на Західній Україні дуже багато, майже в кожному містечку. І що цікаво, всі вони досить оригінальні, Шевченко то в шалику, то молодий. На жаль не було змогу відзняти всіх Тарасів, що попадалися на моєму шляху, може якось іншим разом.
Пам'ятник афганцям
Наступна моя мета – бучацький замок. Задалося б ось він поряд, стоїть на пагорбі, але під дощем я трохи заблукала, пройшла не по тій вулиці, до того ж сів телефон, а все ж було дуже просто)
Найкоротший та найпростіший шлях до замку, це доріжка, що знаходиться праворуч від костелу Успіння Матері Божої. Збудований він був у 1761 – 1763 роках, знову ж таки за кошти Миколи Потоцького. Храм на перший погляд дуже простий та лаконічний, а от в середину варто зазирнути, адже там можна побачити вівтар роботи Пінзеля.
Під час підйому на Замкову гору дуже добре видно монастир отців Василіан, збудований у 1751 – 1753 роках. І тут знову не обійшлося без ініціативи та коштів Потоцького.
А ось і замок, хоча це скоріше руїни, але досить фотогенічні.
До того ж саме з Замкової гори відкриваються гарні види на місто. Щоправда мені не дуже пощастило, бо видимість була так собі.
Перші укріплення з’являються на цьому місці ще в XIV ст, до речі, частинка з них дожила до нашого часу. У XVII столітті за Потоцьких замок було розширено та зміцнено.
Залишки вежі та палацу
У ХІХ ст вежі замку було дозволено розбирати, оскільки його оборонна функція була вже не потрібна, цим і скористалося місцеве населення.
Роблю пару світлин та спускаюся донизу, погода не спонукає до прогулянок, до того ж треба рухатися далі.