Дорога додому. Галич

Дорога додому з Західної України була не менш цікавою. Звісно всього подивитися в мене просто фізично не вийшло, але декілька зупинок таки зробила.
Перша з них – це невеличке містечко Галич.


Я тут була до цього лише раз з туристичною групою, окрім замку, бо він був на світлині, більше нічого не пам’ятаю. Цього разу часу було теж не так багато, але встигла трохи оглянути центр міста.

Колись Галич був центром Галицького князівства, зараз в це вже важко повірити.
Хоча сам княжий град знаходився неподалік сучасного села Крилос, на жаль, туди заїхати не мала часу, можливо якось іншим разом.
На місці ж сучасного міста знаходилося поселення та пристань. І тут на високому пагорбі збудували замок, який за ці довгі роки зазнав руйнувань та ряд відбудов. До нашого часу збереглися лише руїни однієї з веж та залишки стін, які потім були відновлені.
Центральну площу прикрашає пам’ятник Данилу Галицькому, встановлений у 1998 році.

Ще увагу привертає церква Різдва Христова. Перша згадка про цю споруду датується 1550 роком, хоча говорять, що святиня ще древніша. З давніх часів зберігся лише фундамент. Свого ж сучасного вигляду храм набув у 1904—1906 роках під час реставрації.

Поряд гарна вишиванка.

Роздивившись площу я вирішую піднятися до замку. Вказівників не бачу, тому орієнтуюся по карті. Знаходжу сходи і доріжку, що ведуть на гору прямо за магазинчиком туди й рушаю. Древнє містечко зустрічає мене сучасним лайном, схили пагорба — це імпровізований туалет, треба уважно дивитися під ноги, щоб ненароком ні в що не вступити. Від цього стає дещо прикро, але то напевно лише мені. Місцеві дівчата активно фотографуються присідаючи на сходинки, якими я маневрувала. А місцевий чоловік на моє питання чи вірно я йду зовсім не прореагував. Замок зустрів тишею, він не змінився за ті 8 років, коли я бачила його востаннє.

Парочка молодих закоханих облюбувала місце білі стіни вежі для любощів, а тут мене принесло з фотоапаратом, правда вони на мене і не зважали.

Замок не вразив, йду дивитися міст. Вид на місто із Замкової гори

Металевий міст через річку Дністер було споруджено у 1910 році.

З того часу він декілька разів був зруйнований, але його відбудовували, свого часу по ньому навіть транспорт ходив. Зараз міст – це пішохідна зона, яку, як я зрозуміла полюбляють місцеві, воно і не диво, види відкриваються звідси чудові.

Геодезичний знак другої половини ХІХ століття.

А це колона Голуховського, графа і аристократа, який багато зробив для міста – будівництво доріг, відкриття дерев’яного мосту, попередника металевого.

Йду на міст, проходжу його до кінця, насолоджуючись видами Дністра.

Скульптура і ліхтарі.

Назад вирішую повертатися бічною доріжкою. Вона трохи стрьомна, але відкрита, і місцеві підлітки по ній гуляють, тому рушаю і я.

Спочатку все було ок, але на середині мосту моя акрофобія трохи розгулялася, адже листи заліза підозріло прогиналися під ногами. Проте впевнено крокую вперед, хоча, якщо чесно, було бажання вернутися назад.

Але дорога назад мені таки більше сподобалася, як і сам міст)

Бурштинська ТЕС

На цьому все, маю їхати далі, бо на мене чекає Рогатин.