Дорога до Гути або повернення до цивілізації (день четвертий)

Ніч на Боревці видалася прекрасною, цього разу каремат нікуди не з'їжджав і мені навіть було тепло)))) Зате під ранок я прокинулася від якогось дивного потужного звуку, який роздавався десь вдалині, а потім наближався. Спросоння мені здалося, що це машини, а потім ловлю себе на думці, що які ж можуть бути машини, коли я на перевалі в горах на висоті більше тисячі метрів.


Тоді до мене доходить, що це вітер і мені стає трохи моторошно і страшно, особливо коли вітер починає трохи шарпати намет. Потім згадую про шкарпетки та гамаші, які залишила сушити на гілці дерева, ну думаю, все, полетять вони у мандри))) Але визирати з намету бажання немає, тому замотуюся у спальник, намагаюся не зважати на моторошні звуки і таки засинаю.
Коли прокинулася, світило сонечко, було тихо і прекрасний хребет Сивулі радував око.

Вид і справді фантастичний, розправившись з рюкзаком я дозволила собі трохи релаксу)))

Вирішено остаточно, спускаємося в Гуту, це десь 12 км, але шлях нескладний, немає підйомів, а навпаки йде скидання висоти. Тому особливо не поспішаємо, йдемо чималою групою. Ті ж, хто швидко ходить, трохи ускладнюють собі маршрут і в Гуту йдуть через Ігровець.
Ну все бувай Боревка, ми пішли.
Погода того дня була неймовірною — сонячно та тепло, хоча ні, навіть жарко, таке враження, що після вчорашньої зими ми перемістилися у літо)))
Спочатку стежка йде лісом, нічого цікавого, думаєш, якщо вся дорога буде такою, то навіть якось нудно.

Але потім з'являються потічки, поламані дерева, через які треба перебиратися.

А після стежина виходить на відкриті ділянки з розсипом каміння, з яких відкриваються потрясні види на хребет Сивулі.

Дивлячись на який, мені навіть не вірилося, що вчора я там ходила)))

Йдемо вниз по хорошій дорозі, сухо, тепло і я знімаю гамаші, накидку з рюкзака. Але виявилося що зарано, бо вже буквально через декілька десятків метрів стежка починає мокрішати і вже скоро ми чавкаємо по грязюці, моя улюблена карпатська глина)))) Тут таке враження, що ми вже потрапили в осінній ліс, мокро, грязюка і багато сухого минулорічного листя. Ми жартуємо, що за цю мандрівку побували у всіх порах року)))
Виходимо на рівну широку дорогу, йдеться легко, можна дозволити собі трохи пофотографувати квіточки та красуню калюжницю. Головне не забувати, що в тебе за плечима величезний рюкзак і різко не підводитися))))

В калюжах повно тритонів та жаб

Я трохи відстала, а ж тут чую гамір попереду, виявляється нам туди, прямо у річку)))

Це була найекстремальніша частина нашого маршруту, мабуть для того, щоб не нудилися))) Перехід через річку, потім деремося на крутий та слизький берег, потім знову по камінчиках. В деяких місцях було важко, добре сам би злегка ще б перебрався, а так рюкзак, яким я таки разок добряче зачепилася за гілку)))

Невеличкий привал, можна перевести дух, але як виявилося, то був ще не кінець.

На нас попереду чекало дві переправи. Перша була досить легкою, головне не втрачати рівновагу)))

А от друга... Нам туди на оту дорогу на протилежному боці...

Потік води досить потужний, колоди слизькі, дивлячись як народ переді мною переходить, моє серце йде в п'ятки, тому і фоток немає, бо вся зосередилася. Знаю ж свою любов до води))) Ще в дитинстві я при кожній вилазці до води примудрялася притопитися, а потім на кожній фотографії красувалася з целофановим пакетом на нозі))) Ну що зробиш все таки риба ж))))
Тому на сто відсотків впевнена, що таки поплаваю, навіть приходить думка одразу роззуватися, щоб потім не шльопати в мокрих черевиках)))
Але на диво та з чужою допомогою перебралася таки без пригод, зате враження були ще ті)))
А далі ми вийшли до місця злиття двох маршрутів, нашого зеленого з Боревки та жовтого з Рущини. Там переправ було значно більше, тож у нас так мовити був такий собі лайт варіант)))

А далі рівна широка дорога до села, тут вже ніяких сюрпризів і зв'язок почав з'являтися))

Звісно, що починаєш потроху розслаблюватися і пасти задніх)))

Ну от ми  і в цивілізації, зняли цілий будинок, якраз місця вистачило всій нашій чималій компанії. Залишок дня швидко пройшов в клопотанні з речами, черзі в душ, походу до магазину.
Теплий будинок, ситна вечеря, декілька келихів пива і вже всі розбрідаються спати. Зуб даю, що якщо б ми ночували десь на хребті, то ще б довго сиділи,  можливо щось сушили або просто розмовляли, а так розслабився народ)
Наступного разу про завершальний день в горах, найсмачнішу каву в світі та про те, як ми грозу наздоганяли.