Чернівецький некрополь та Винна гора
Продовжую розповідь по Чернівці. Після відвідування скансену вирушаємо на кладовище))) Це старий некрополь на вулиці Зеленій, що складається з двох частин — християнської та єврейської. Зараз це історико-культурний заповідник «Кладовища по вулиці Зеленій».
Оскільки тролейбуса на горизонті не видно, а до кладовища не так і далеко, бачили його у вікно, коли їхали до музею, тому рушаємо пішки.
Щоб не йти вдовж дороги звертаємо у приватний сектор, там не так спекотно і менше машин. А ось і кладовище, заходимо протоптаною стежиною і одразу потрапляємо у місто мертвих. Це християнське кладовище, перші поховання тут з’явилися у 1831 році, саме тоді в Чернівцях лютувала епідемія холери. Кладовище доглянуте, доріжки розчищені, а самі поховання розділені на квартали.
Є поховання, що датуються 1836-40 роками, а є більш сучасні. Десь тут поховані Юрій Федькович,Ольга Кобилянська та інші відомі люди того часу. На цвинтарі можна побачити поховання різних типів — родові склепи, сімейні та одиночні поховання, поховальні шахти. Надгробки, скульптури на могилах, склепи є справжніми витворами мистецтва. Тут можна досить довго бродити вулицями некрополя і роздивлятися старі поховання.
З часом у нас було не дуже, до того ж вже починала вдаватися взнаки втома — нічна поїздка потягом, пересадка, гуляння містом та музеєм і це все без перепочинку з рюкзаком та сумкою ще й під палючим сонцем. А тому довго не затримуємося, виходимо на Зелену і рушаємо до єврейського кладовища.
Перше, що впадає в очі, це велична споруда огороджена зеленим парканом. Це так званий дім прощання, збудований 1903 році.
Готуючись по поїздки, читала, що раніше можна було потрапити всередину, там збереглися деякі елементи оздоблення та написи на івриті на стінах. Але при нашому відвідуванні споруда була з усіх боків огороджена, звісно, що це вже й не така перешкода, та я задовольнилася лише спогляданням фасаду. Будівля реально потребує реставрації, хоча добре, що хоч в такому вигляді збереглася, бо за радянських часів в ній діяв склад будматеріалів.
Цвинтар поділяється на дві частини — з однієї поховання ортодоксальних євреїв, з іншого надгробки більш різноманітні. Кладовище теж охайне, прокошені доріжки, але чим далі занурюєшся вглиб, тим більше трапляються занедбані та нерозчищені ділянки.
Дуже вражають цілі мавзолеї, які дуже гарно оздоблені.
Є на території і братські могили євреїв, що загинули у Першій, Другій світових війнах та часи Голокосту.
Дуже гарні і самі надгробки, при тому, що кожен різний і головне, що це не просто зображення, кожне з них несе в собі певне значення. Вперше я побувала на єврейському кладовищі в Сатанові, тоді ж дізналася дуже багато цікавого про символи на надгробних плитах. Тому по чернівецькому некрополю ходила я довго і з цікавістю розглядала ці справжні витвори мистецтва.
Біля входу отака цікава стіна, складена з 59 фрагментів розбитих надгробків. Це стіна скорботи встановлена у 2001 році архітектором Преступенко та реставраторами Ісариком і Хрипко.
Забрівши в самі нетрі, вже в кінець території цвинтарю, нам відкрився вид на центр міста.
Наступна зупинка на шляху — Винна гора. Готуючись до поїздки, прочитала, що найкращі види на місто відкриваються з Винної гори, але жодного нормального опису як туди дістатися та де вона знаходиться так і не знайшла. Все що вдалося встановити — це примірне місце на карті, тобто я толком не знала чи можна туди потрапити та як ще зробити, але була налаштована рішуче))))
Пройшли по Зеленій до вулиці Декабристів — тихої непримітної вулички з приватними будинками і рушили нею. Дійшли до шлагбаума, оминули його, пройшли за будинок і опинилися над прірвою. Схили пагорбу досить круті і видно що інколи осипаються, тому по краю краще не ходити. Оце і є Винна гора або як її ще називають Аврора.
Так, огляду значно заважають дерева, але все одно звідси відкривається прекрасний вид на місто. Всі основні пам'ятки постають як на долоні.
П’яна церква, Успенська церква, Святодухівський собор, Ратуша, Університет.
З іншого боку промислові пейзажі — труби колишнього цегляного заводу та цехи машинобудівного заводу.
Схил гори такий стрімкий і покопаний, бо саме тут добували пісок та глину для виробництва цегли.
Місце не примітне, але дійсно чудове. Звідси можна роздивитися місто, варто сюди прийти, коли ти вже обходив всю центральну частину, а звідси вже потім побачити все з висоти, що відносно чого та як розташовано. Ми ж прийшли сюди в наш перший день перебування в місті, ще не дуже орієнтуючись у місцевих вуличках. Однозначно, мені б було цікавіше подивитися на це все в останній день перебування у Чернівцях, але вже як склалося))))
Якщо будете в Чернівцях, то раджу відвідати Винну гору)))