Чернівецький музей народної архітектури та побуту

Їдучи в Чернівці у мене була мета відвідати музей народної архітектури та побуту, про який я чула, але ще не бувала. Оскільки працює він, по даним з різних сайтів, чи то до 17.00, чи до 18.00. Тому вирішую одразу  податися до скансена.


Але одразу, то сильно сказано, тому передувала досить таки насичена піша прогулянка від вокзалу до вулиці Руської, але про неї трохи згодом. На зупинці «Міст» ми сіли в тролейбус №4, який довіз нас прямісінько до музею (кінцева зупинка).
Вхід на територію коштує 10 грн., стільки ж просять і за фотозйомку. Я заплатила, бо в пам'яті ще живі спогади з Косого Капоніру, воно то таке, але власний душевний спокій та настрій важливіші)))
Музей невеличкий, але симпатичний. Експозиція розташована так, що йдучи стежкою по колу ти все роздивляєшся і повертаєшся на місце старту, тобто до входу.
А з протилежного боку вже височіють багатоповерхівки, які дуже контрастують з музейними будиночками.

Наступного дня тут мав пройти фестиваль «Обнова», тож скрізь велися приготування — встановлювалися торгові павільйони, завозилося пиво в кегах, ставили сцену, щось фарбували та розмальовували. Тож іноді якісь несумісні з цим місцем сучасні штуки потрапляли до кадру.

Ми рушили за годинниковою стрілкою. Перше, що зустрічає відвідувачів — це вітряки з с.Шишківці Новоселицького району.

Трохи відпочиваємо в тіні біля хліву для худоби та рушаємо далі.

Хата селянина з с.Вікно Заставнівського району, поряд піч.

Корчма з с.Новоселиця Кельменецького району. Будівля складається з трьох частин — буфету, комори та житлової кімнати.

Якщо дивитися з іншого боку, то корчма виглядає отак.

На вулиці поряд льох.

Поряд кузня з с.Колінківці Хотинського району.

Читала, що в будиночки можна заходити, але іноді трапляється так, що треба шукати ба бульку з чарівним ключем. З цього боку ми не побачили жодного робітника музею і ніхто нам не пропонував зазирнути в ту чи іншу хатину.
Тому узрівши ще один вітряк на горі, ліземо до нього, хоч і стежкою, але трава навкруги аж по пояс.
Вітряк з с.Рукшин Хотинського району, стоїть майже у чиємусь городі. А протоптані стежинки свідчать про те, що місцеві вільно пересуваються музеєм)))

Черешні достигають))))

Жасмин ще квітне

А в далині видно, як кипить підготовка до фестивалю.

Повертаємо і починаємо рух назад в сторону входу. Тут одразу ж до нас підійшла жінка, запросила в середину будинку, трохи розповіла що до чого і дала час все роздивитися. Такою була хата селянина-середняка з с.Лашківка Кіцманського району.

Далі нас перехопив чоловік — працівник музею, був дуже говіркий, привітним і дуже цікаво розповідав. З ним ми побували у хаті заможного селянина з с.Рідківці Новоселицього району.

Виставка керамічного посуду

В сільській управі з с.Ревне

Та дерев'яній церкві з с.Драчинці Кіцманського району. Ця церква як і Миколаївська побудована так, що купола розміщені всередині, ззовні така будівля більше нагадує звичайну хату.

Крючки для капелюхів при вході до церкви)))

Первісний іконостас був намальований на стінах і, на жаль, не зберігся, а це вже нова робота.

Поряд дерев'яна дзвіниця з с.Берегомет Кіцманського району.

На тому наша прогулянка музеєм завершилася. Загалом скансен, хоч і невеликий, але досить таки симпатичний, затишний і головне, залишає після відвідування приємні враження . Тож буде нагода завітайте до музею, має сподобатися.
На останок оглянули землянку та парочку дерев'яних скульптур і попрямували на кладовища))))