Чернівці. Центр міста

10.02.2018 · Путешествия · Комментариев нет

Після прогулянки містом, відвідування скансену, кладовищ на Зеленій та Винної гори ми прямуємо до центральної вулиці міста — Ольги Кобилянської. Час було вже трохи подивитися на головну артерію Чернівців, до того ж там знаходився наш хостел.


Йдемо пішки по вулиці Шевченка. Будинок під номером 82, тут, як каже табличка, якийсь час жила Ольга Кобилянська.

Цікавий будинок на перетині вулиць Шевченка та Гулака-Артемовського

І ось вона пішохідна вулиця Ольги Кобилянської в минулому Панська — найбільш популярне місце серед туристів та місцевих. Саме її першою в місті вимостили бруківкою. Ходять чутки, що в давні часи двірники кожного ранку мили бруківку з милом, а торговці витирали ноги перед тим як на неї ступити. Ми відпочили на лавочці, благо їх тут багато, а потім трохи пороздивлялися фасади будинків.

Будівля німецького народного дому, зведена у 1910 році у стилі модерн з елементами неоготики.

Польський народний дім, Кобилянської 40

Кобилянської 30, симпатичний будиночок з гарним фасадом, кав’ярнею на першому поверсі та вивіскою — стоматологія))))

Вітрина книжкового магазину)))

Кобилянської 29, палац урочистих подій

Кобилянської , 1 — симпатична будівля банку.

Далі, звірившись з картою, вирішуємо забігти глянути мельком на Вірменську церкву. І тоді вже йти до хостелу, бо вже хотілося трохи перепочити, а заодно і привести себе впорядок, бо якось занадто ми контрастували з чепурним людом, що вийшов на променад)))
Будівля вірменської Петропавлівської церкви дуже гарна, вона запам’яталася мені ще з мого першого відвідування Чернівців. Храм звели для вірменської громади, кількість якої стрімко зростала. Автором проекту був Йосип Главка, той самий архітектор, що спроектував Чернівецький університет.

Але через нестачу коштів від початкового плану довелося відійти — центральна вежа стала нижчою, а бічні позбавилися відкритих галерей.

У святині поєдналися готичний та романський архітектурні стилі, всередині ж переважала неоготика. Будівництво церкви завершили у 1875 році, але на той час вірменська громада стала досить незначною і для неї таке приміщення стало завеликим. А тому вірмени стали користуватися святинею разом з католиками. У радянські часи церкву використовували як склад. Оскільки у храмі була чудова акустика, то у 1986 році будівлю передали філармонії. Після реставрації та встановлення нового органу тут відбуваються служби та концерти органної музики. Цікаво було б потрапити на одних з таких, може якось наступного разу)))
Відновлені скульптури.

Сучасна картина на паркані)

Через дорогу будівля Українського народного дому, побудована у кінці ХІХ століття. Саме в цьому місці кипіло українське життя Буковини того часу.

Зупинилися ми в хостелі «Like». Його плюсом є те, що знаходиться він в самому центрі Кобилянської у тихому провулку Українському. Тобто ввечері можна довго гуляти людною Панської, а потім пірнувши у тихий дворик опинитися на місці ночівлі. Недоліки — два санвузли, це на два поверхи, і маленька кухня. Якщо в перший день проблем з цим не було, то наступного, коли хостел заселився під зав’язку, до душу було не пробитися, а на кухні не розвернутися, нас рятувала невеличка альтанка у дворі. А загалом місце непогане і ціна адекватна.
Змивши з себе пил та перевдягнувшись, рушаємо досліджувати Чернівці далі.
Центральна площа, що колись була серцем міста і називалася Ринком. До площі з різних боків ведуть сім вулиць.

Трохи поодаль біля фонтанів височіє пам’ятник Тарасу Шевченку. До нього свого часу на площі стояло шість пам’ятників, які змінювали один одного з приходом на ці землі нової влади.

Родзинка площі — міська ратуша, яка вже стала візитною карткою Чернівців. Це одна з найстаріших будівель міста, у 1843 році було закладено перший камінь у фундамент разом з золотими монетами та посланням до нащадків. Будівництво закінчили у 1848 році, тоді ж туди в’їхав магістрат, з того часу ратушу завжди займали місцеві чиновники. Висота вежі 50 метрів, в основі лежить металевий каркас, а фундамент занурений на шість метрів у товщу землі. Цікаво, що на ратуші розміщено два годинники — один на вежі, інший на фронтоні. Останній було виготовлено на замовлення тогочасного міського голови Антона Кохановського у Празі. Циферблат годинника світиться вночі. Вежа ратуші свого часу використовувалася як пожежна каланча. Зараз існує традиція, заснована у 2004 році — щодня опівдні на майданчик вежі виходить сурмач і грає пісню про Марічку. Чи дійсно це так, не скажу, бо як раз о 12.00 ми за три дні так і не побували на Центральній площі)))

А от розповіді про те, що можна потрапити на оглядовий майданчик ратуші дійсності не відповідають. Бо зараз туди нікого не пускають і поговорюють, що взагалі майданчик в аварійному стані.

Ще одним об’єктом, що вартий уваги, є будинок Художнього музею, в минулому ощадного банку, зведений у 1901 році за проектом архітектора Г’юберта Гесснера у стилі віденської сецесії.

Перше, що впадає в очі, це мозаїчне панно на фасаді, на якому в образах 12 олімпійських богів зображено провінції Австро-Угорщини, щоправда останніх було 17, а тому 5 довелося пожертвувати.

Дах музею прикрашений скульптурами Афродіти та Деметри.

Вхід охороняють скульптури орлів.

Говорять, що варто відвідати і сам музей, який має хорошу колекцію творів мистецтва, а заодно і подивитися на прекрасні інтер'єри у стилі модерн. Можливо наступного разу, а поки рушаємо далі.
Колись на площі було дуже багато готелів. Будівля одного з них, що мав назву «Золотий лев» і досі хизується баштою з левом.

Далі рушаємо вулицею Івана Франка в пошуках чогось їстівного.

Франка, 3 — будинки близнюки.

Івана Франка, 13 — Пасаж

Далі пройшовши через дворик виходимо на гамірну Головну вулицю.

Перед поїздкою вичитала, що в Чернівцях обов’язково треба спробувати мальву. Як зрозуміла — це великий гарячий бутерброд, политий томатним соусом. А тут як раз бачимо однойменний заклад «Мальва», що по вулиці Головній, 44.
На вигляд непримітне кафе з декількома столиками. Зайшли, замовили по мальві та по келиху пива. Виявилося смачно, до того ж, як я зрозуміла, це місце досить популярне. Народ заходив з дітьми, багато хто брав з собою. А що, мальва — це щось на зразок піци, тільки невеликої)))) Словом тепер знаю, що воно таке Мальва))))

Після перекусу, орієнтуючись по карті, вирушаємо далі по Головній в сторону Соборної площі
Вул. Головна, 73, будинок, що привертає увагу, зараз тут знаходиться гімназія.

А ось і Соборна площа, вона пішохідна і на ній знаходиться пам’ятник воїну-визволителю.

І саме тут встановлюють новорічну ялину та проводять новорічно-різдвяний ярмарок. Цікаво, що колись тут була околиця міста, що називалася Дров'яним майданом, де у 1819 році звели тюрму. До речі, вона знаходиться тут і до нині.

Відтоді площа стала називатися Кримінальною. За часів Австро-Угорщини мала назву — площа Австрії, а за румунів п’яца Гірка-воде.
Площа примикає до Собору святого духа. А тому, коли у ХІХ столітті цю ділянку віддали під будівництво урядового будинку, було висунуто ряд умов, одна з яких — площа ніколи не повинна забудовуватися. У 1873 році тут розбили сквер, а заборона щодо забудови дотримується і досі.

Про те, куди ми рушили далі наступного разу)))

Комментировать

Вам необходимо войти, чтобы оставлять комментарии.