Виснажені майже п’ятигодинним забігом по зоопарку, ми нарешті виходимо на вулицю, де погода остаточно псується, небо затягує хмарами і знову починає накрапати дощ. Але у нас в планах ще зайти глянути на Залу Століття, що височить акурат навпроти зоопарку через дорогу.

Зала Століття

В наш час вже будь-яке місто може похизуватися муралами, графіті чи просто невеличкими малюнками на стінах. Вроцлав не виключення. Хоча це лише невеличка частина з них. Бо гуляла я лише центром і до того ж не все вдалося сфотографувати, бо вже не вистачало денного світла)))) Як виявилося потім муралів в місті вистачає, є навіть карта, де вони всі позначені, звичайно деяких вже може не бути, ну але то таке, гноми теж не всі знаходилися))) Тож кому гномів буде замало, зможе пошукати ще настінний живопис))))

Мурали Вроцлава

Вроцлав по праву можна назвати містом мостів. І справді іх тут разом із місточками та кладочками нараховується десь сто тридцять. Воно і не диво, адже місто лежить на 12 островах на Одрі. А щоб без перешкод перебиратися з острова на острів, зводили мости. Пишуть, що до Другої світової їх було близько 300.
А тому ми за якихось три дні перетнули 14 мостів, кладок і місточків)))))

Вроцлавські мости...

І ось перша мандрівка з новим біометричним паспортом — такий собі подарунок на день народження. Поїздка стала своєрідним відкриттям — перший в житті переліт та досвід самостійної поїздки за кордон. В Європі останній раз я була страшенно давно і то з турфірмою і автобусом.

Перше знайомство з містом

І ось нарешті завершальний пост про Чернівці))))

Прогулянка містом

Коли почала писати цей пост, думала, що він стане завершальним серії моїх дописів про Чернівці, але не так сталося, як гадалося))) Чернівці фантастичні, вони заворожили мене своїми тихими вуличками, старими будинками та прекрасними фасадами. Давно я не отримувала такого задоволення від прогулянки, а тим паче містом. Тут згадалося інтерв’ю з хлопцем з Чернівців, який казав, що наш Київ великий, поки спустишся в метро, поки під’їдеш,то за цей час можна всі Чернівці обійти. Отут я з ним не згодна, бо мені і двох днів не вистачило. Зараз читаю матеріали про місто, дивлюся карту і ще знаходжу місця, які я не побачила. Отже, думаю, у Чернівці я ще повернуся. А поки що продовжу свою розповідь))))

Чернівці

Після прогулянки містом, відвідування скансену, кладовищ на Зеленій та Винної гори ми прямуємо до центральної вулиці міста — Ольги Кобилянської. Час було вже трохи подивитися на головну артерію Чернівців, до того ж там знаходився наш хостел.

Прогулянка Чернівцями

Говорять, що Чернівці можуть скласти конкуренцію Львову. І дійсно, цьому місту є чим похвалитися. Ту є прекрасна пішохідна вулиця Ольги Кобилянської, де у вечірню пору на променад виходять всі приїжджі та місцеві, безліч тихих вуличок, викладених брущаткою. А чого варті фасади будинків, майже кожен привертає увагу то ліпниною, то маскаронами, то дивними скульптурами чи башточками. Але родзинкою цього міста є дворики, підворотні та під’їзди зі стрімкими звивистими сходами.

Чернівецькі дворики

Продовжую розповідь по Чернівці. Після відвідування скансену вирушаємо на кладовище))) Це старий некрополь на вулиці Зеленій, що складається з двох частин — християнської та єврейської. Зараз це історико-культурний заповідник «Кладовища по вулиці Зеленій».

Некрополь на Зеленій

Так склалося, що я давно хотіла навідатися в Чернівці, це місто стояло під номером один в моїх планах на 2017. І я таки туди потрапила, прожила там три дні, отримала купу вражень і привезла чимало фотографій. Але так склалося, що саме про Чернівці я так толком нічого і не написала і за півроку не обробила всі фотографії. Тепер от потроху починаю розбирати завали і пробую описати свої враження, хоча з плином часу це робити стає все важче)))))

Перші враження