23 грудня, напередодні католицького Різдва, в музеї Тараса Шевченка Руслан Горовий презентував перевидання своєї книги «Гагарін і Барселона». Книга побачила світ у 2013 році і стала досить популярною, бо вже і тираж закінчився, а кількість бажаючих купити її не зменшувалася. Перевидання має іншу обкладинку і до того ж поповнилося новим оповіданням, якщо не помиляюся, то воно має назву «Двадцять гривень». А от для подарунків просто ідеально підходить монокнига, до якої увійшо лише оповідання «Гагарін і Барселона».

Презентація

Ще одне нове випробування я влаштувала собі наприкінці цього року. Після походів в Карпати весною та восени мені страшенно хотілося побачити зимові гори. І я це зробила. Хоча,якщо чесно, довго вагалася, зважувала всі за та проти, до того ж гальмували процес незалежні від мене обставини. Тому рюкзак збирається вже в день виїзду. Тоді ж виявляю, що закінчився водовідштовхуючий спрей для взуття. І як на зло нічого путнього та за адекватну ціну біля себе не знаходжу, тож довелося знахабніти та просто позичити)))) І не дивно, що в цій метушні я таки примудрилася дещо забути.

Шлях до полонини

Ідея відвідати Мукачево виникла зовсім спонтанно і вже фактично в дорозі. Квитки що туди, що назад у нас були до Ужгорода, але ж ніхто не заважає вийти раніше чи навпаки сісти пізніше на іншій станції)))) Спочатку подумували зійти в Мукачево, а потім таки вирішили не відхилятися від запланованого, а саме, їхати до Ужгорода. А вже наступного дня, як буде час, то гайнемо до Мукачево. Бо замок, який було добре видно у вікно потягу, так і манив своїм величним видом))) Так і зробили. Згадки про Мукачево у мене були ще мізерніші ніж про Ужгород. Все що я запам’ятала — це ратушу, пам’ятники Кирилу і Мефодію та сажотрусу. А більш геть нічого, навіть не мала уяви про те, що ще є в місті, яка його будова, де вокзал, тобто закинули б мене туди без карти, я б однозначно заблукала))))

Прогулянка містом

Ну і звісно ж я не могла поїхати з Ужгороду, не пройшовшись його ранковими вуличками. Хотілося оживити в пам’яті старі спогади. В жовтні світає вже не так рано, то ж раніше восьмої не було сенсу вибиратися з хостелу.

Ранок в Ужгороді

Після відвідування замку та скансену рушаємо роздивлятися саме місто.

Вулички Ужгорода

В Ужгороді я була сім років тому, то було моє перше знайомство з цим містечком. Тоді воно запам’яталося мені теплою погодою, ну як для листопада, вином, гарячим та гострим бограчем, запашним глінтвейном, смаженими каштанами, симпатичними пішохідними вуличками та набережною вздовж річки Уж. А чого тільки вартувала ранкова прогулянка вдовж річки в повній самотності, місто тільки прокидалося, а тому було малолюдним і від цього ще чарівнішим. Але то було вже так давно, зараз можливо Ужгород здався б мені дещо іншим. А тут як раз випала нагода порівняти свої враження — минулі та сьогоденні.

Знайомство з Ужгородом

Кожне місто по-різному виглядає зранку, вдень та ввечері. В той момент коли землю огортає вечірня темрява вулиці міста набувають якоїсь казковості та загадковості, А все це із-за того, що вмикаються ліхтарі, спалахує мільйон різних лампочок, якихось декоративних штучок, яскравими барвами починають манити вітрини кафе та магазинів. Все навкруги стає чарівнішими та красивішими, адже всі недоліки під своїм покровом ніч. Тому, опиняючись в новому місті, завжди цікаво подивитися яке воно ввечері.

Вечірні вогні

Окрім прогулянки містом, відвідування замку та скансену, можна влаштувати собі справжній квест і спробувати відшукати всі міні-скульптури Ужгорода. Вони цікаві але мініатюрні, а тому іноді можна пройти повз них за пару кроків і не помітити. Автором більшості з них є місцевий скульптор Михайло Колодко. Як я зрозуміла, зараз скульптур має бути десь близько тридцяти, але можливо якісь не дожили до цього часу. Більшість з них можна відшукати на Київській набережній та набережній Незалежності. Але ще вони є й по місту, ото вже треба знати де шукати)))) От я про скульптури трохи не дочитала, а тому була трохи не в темі. І як результат, побачила всього десь з десяток цих міні-об’єктів, сфотографувала і того менше, а деякі просто проминула))))
А нижче те, що ж мені таки вдалося відшукати)))

Далі

На ранок дощ перестав, калюжа в тамбурі теж зменшилась, але все навкруги було сіре та мокре і вилазити туди зовсім не хотілося. Тому я навіть примудрилася зуби почистити не виповзаючи з намету)))

Продовження походу

В травні цього року вперше пішла в невеличкий похід Карпатами. Для мене це все було новим та незвичним, але не зважаючи на всі складності мені сподобалося. Та так, що захотілося побувати в Українських Карпатах ще, в інші пори року та на інших гірських масивах. Дуже кортіло вибратися туди влітку і були плани, були квитки, але кожного разу щось в самий останній момент заважало. Тому з літніми Карпатами доведеться почекати до наступного року. А от осінні, будь ласка, щоправда з теплою та золотою осінню мені не підфартило. Якщо весною гори випробували мене снігом та морозом, то цього разу був дощ. Такої кількості води, як за ті два дні я давно не бачила. Вода була скрізь — під ногами, падала з неба, вона була у взутті і речах. Але почну з початку)))

Осінній похід